
кинув рушницю й, причитуючи «да воскреснеть бог», біг три
кілометри додому...
— А то, бачите, я сам натяг на кота заячу шкуру й по-
садив біля телеграфного стовпа, на дорозі, де мав іти той
бідолаха-бухгалтер...
— Та й це ще не все! — додасть Пилип Федорович.— Од-
ного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папір-
ця з написом: «За що ви мене вбили?!» та того зайця й по-
садили під кущем і спрямували на нього короткозорого
бухгалтера. Він — бах! Заєць — беркиць! Підбігає, а там
такий на записці заячий докір. Що сміху було!
...А чи не пореготались би ви з оповідання одного ста-
ренького дідуся, як він колись, бувши молодшим, не мав
рушниці, а завжди додому з качками приходив.
— Як же це так?
— А так! Отам на плесі завжди качки є! От я на острі-
вок перепливу та в очереті й заховаюсь. Знаю-бо, що обо-
в’язково хтось із мисливців туди прийде сидячих бити. Коли
так: бачу — підкрадається, підкрадається... Ббах! А я в оче-
реті як закричу: «Врятуйте!» Ну, він зразу дралала, бо, ду-
має, убив когось чи поранив! А я тоді роздягаюсь, качечки
позбираю і додому...
...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... За-
кахкало спросоння криженя... Пискнула очеретянка... Десь
далеко прогув паровик...
Сіріє...
— Фіть-фіть-фіть! — прорізало повітря чиря...
— Ббах!
Перший постріл!
Полювання відкритої
7