Перець
ГУМОР І САТИРА

Про автора

Вишня Остап

Жанр: Сатирик
Народження: 13 Листопад 1889
Смерть: 28 Вересня 1956
Вишня Остап

Губенко Павло Михайлович.
Український письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття

Народився 1 (13) листопада 1889 року на хуторі біля містечка (тепер село) Грунь, нині Охтирський район Сумської області, в багатодітній (17 дітей) сім'ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини Параскеви Олександрівни. Батько працював на поміщика, його дід по батьковій лінії був у Лебедині шевцем, дід по матері — у Груні хліборобом.

З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до більшовиків потрапив 1919 року у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР.

ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харкові до 1921 року — «до повного закінчення громадянської війни»

«Визволив» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: попри військовий стан, немилосердно висміював вади Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Але ця слава не допомогла Вишні — офіцеру Армії УНР згодом помстилися за службу Україні: була ленінська в'язниця і сталінський концтабір.

Творчість

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року.

У цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921 року, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочалися часи його активної творчості й систематичних виступів у пресі. Прізвисько Остап Вишня, вперше з'явився 22 липня 1921 року в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і далі працював у цьому журналі, коли в 1927 році було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

Його знайомі оповідають, що Вишня рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919 по весну 1921 року; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934 року, і в концтаборі на Печорі в 1934–1943 pоках. Коли 1931 року був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Миколою Хвильовим, Миколою Кулішем і Олесем Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів на гостини.

Арешт і ув'язнення

До арешту Остапа Вишні доклав руку український письменник Олексій Полторацький (1905—1977), який 1930-го року в журналі «Нова генерація» (№ 2–4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934, № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, „мистецьким“ прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», «…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована „творчість“ Остапа Вишні»

1933-го року Остап Вишня був превентивно звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в'язниці контактував з відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був в'язнем. 1934 року в табірному щоденнику Остапа Вишні з'явився запис: «А хто ж? Хто ж співає, крім українців? Скрізь тепер їхні пісні лунають — по тайгах, по тундрах… Аби не плакали — хай співають!»

Звільнений і повернувся до літературної праці 1943 року. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Гумориста перекинули просто з арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) до письменницького кабінету в щойно реокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» — нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945–1946 роках з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали й собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає

Повоєнний період

Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоби приховати свою справжню сатиру, він відточив образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, задиристого часом, але сумного.

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. Протягом 1952-56 років жив у будинку письменників на Великій Васильківській № 6, де на його честь встановлено пам'ятну дошку. 1955 року, був реабілітований судовими органами СРСР. Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса; встановлений у 1958).

Твори

  • Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може, 1919)
  • Чухраїнці (1926)
  • Моя автобіографія (1927)
  • Зенітка(1944)
  • Вишня О. Зенітка ; Вишневі усмішки / Остап Вишня. — Київ: Радян. письменник, 1947. — 116 с.
  • Бекас (1945)
  • Як варити і їсти суп із дикої качки (1945)
  • Вальдшнеп (1945)
  • Ведмідь (1945)
  • Лисиця (1945)
  • Вовк (1945)
  • Заєць (1945)
  • Ленінград і ленінградці (1945)
  • Дика гуска (1946)
  • Дика коза (1946)
  • Перепілка (1946)
  • Лось (1946)
  • Дикий кабан, або вепр (1946)
  • Дрохва (1946)
  • Екіпіровка мисливця (1947)
  • Дилда (1948)
  • З крякухою на озері (1948)
  • У ніч під Новий Рік (1950)
  • Короп (1951)
  • Лебідь (1951)
  • Фазани (1952)
  • А народ війни не хоче (1952)
  • Сом (1953)
  • Отак і пишу (1954)
  • Мисливські усмішки (1954)
  • Перший диктант (1955)
  • Щука (1956)
  • «Мисливські усмішки» (збірка, 1956)
  • Фейлетони 1956 року

На сторінках Перця:

Художній фільм Із житія Остапа Вишні про Павла Губенко (Остапа Вишню)


 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"