
Казка про білого бичка
Совєтські дипломати, як ми щоразу переконуємося,
не тільки вправні політики, а й не абиякі казкарі. Кіль-
ка часу тому п. Мануїльський розповідав на засіданні
Ради Безпеки казку про те, як Венера Мілоська загро-
жує світовому мирові, а трохи перегодя п. Вишінський
— це вже на засіданні культурно-гуманітарної комісії
ОН — розповів казку про білого бичка, що її пізніше на-
друковано в московських „Известиях“.
Ось вона, та казка.
Жив собі та був на терені СССР білий бичок. Не
просто собі жив, а розкошував: їв свіже сіно, на сіні спав,
сіном укривався.
Вибухає світова війна. Через воєнні події бичок по-
трапляє до Німеччини. Тут гітлерівці відразу ж надівають
совєтському бичкові на шию фашистське ярмо, запряга-
ють його в нацистський плуг і орють ним переліг „Но-
вої Европи". Орють, та посвистують, та погукують:
— Гайль Гітлер!
Аж ось, нарешті, увірвалось німецьким фашистам:
капітулювали. Терени Німеччини розбито на зони. Білий
бичок опинився на американській зоні. Згадав він: пора
рушати на „родіну“. Метнувся сюди, крутнувся туди — і
вже мчить просто на схід: поспішає шляхами та дорога-
ми до СССР. А тут, як на гріх, американські вояки:
— Стій, — гукають, — і не ворушися!
— Стою! — відповідає бичок, спиняючись.
— Хто ти такий?
— Та хто ж — білий бичок!
— Фашист?
—
Ні, Де-Пі.
— Державна приналежність?
— Совєтська.
— Куди розігнався?
— На ..родіну".
5