
Міжплянетні люди
Відомий аеронавт професор Аносов винай-
шов ракету, якою можна дістатися на місяць
З часописів.
І сниться мені — лечу я тією ракетою прямісінько
на місяць. Визираю по дорозі з віконечка. А навколо,
скільки оком зглянеш, міжплянетна порожнеча. Ані тобі
поліціянтів — щоб перевірили документи, ані пивної—щоб
випити склянку пива, ані табору Де-Пі — щоб заночувати.
Сказано — порожнеча! Аж раптом гульк — пливе навпро-
ти мене величезний кам’яний острів, а край того остро-
ва походжають троє людей. Серце мені радісно забило-
ся: міжплянетні люди! Куди ж дивиться наша Вільна Ака-
демія? Чим цікавляться наші вчені?..
Хутенько підвертаю свою ракету до острова, затри-
мую її літ, висуваюся з віконця і давай розмовляти з ти-
ми людьми, звісно, на мигах, бо курсів міжплянетної мо-
ви у нас покищо ніхто не організував. Отож, одна рука
вниз—лечу, мовляв, з землі, друга вгору — лечу на
місяць. А ті міжплянетні люди до мене:
— Говори, кажуть, українською мовою, бо ми твоєї
маханини не розуміємо!
Здивований, я ледве не вискочив із ракети. Де ж
пак! Тут, у міжплянетних просторах, наші люди. Чи
знає про них наша Централя? Чи відомо про це нашій
Переселенській Раді?..
— Українці? — питаю.
— Українці, ба навіть українські поети, — відпові-
дають вони.
— Українські поети? Та як же ви, мої панове, пише-
те отут ваші поетичні твори? Ну, без живої природи, без-
роловейків, без Музи?
— Навіщо нам твоя Муза, коли мамуня УНРРА на-
дихає нас ліпше від Музи.
— То й тут є УНРРА?
— Звісно, є.