
— Фашист?
—
Ні, Де-Пі.
— Державна приналежність?
—.Совєтська.
— Куди женешся?
— На „родіну!"
— Ніякої „родіни“! Як стій вертайся назад!
Завертають бичка назад, просто скорострілами ту-
рять його до табору, заганяють за потрійний колючий
дріт. Посеред подвір’я спиняються, валяють бичка на
землю, зв’язують йому всі чотири ноги і починають шма-
гати бідного бичка різками. Так б’ють, що він аж кров’ю
підходить, б’ють та приказують:
— Оце щоб не домагався їхати на "родіну''!..
Після, ледве живого, заволокли бідолашного бичка
знову ж таки до темного льоху, не дають йому ані їсти,
ані пити, — тільки ввесь час агітують, щоб не повертав-
ся на батьківщину. А щойно бичок насмілиться мукнути
про „родіну", як американці знову хапають цілі оберем-
ки наготованої лози — і починається жорстока екзекуція
над бідолашним совєтським бичком.
Таке діється з ним аж донині.
Отака ця казка про білого бичка, що п. Вишінський
розповів її на засіданні культурно-гуманітарної комісії
ОН. Скільки в ній правди — читачі, гадаю, і без
мене добре знають.