
ній мові) «сыр бор загорелся», за кордоном
весною цього року почулися голоси на захист
нібито заарештованого і засудженого І. М. Дзю-
би (та І. Світличного — додамо заради істи
ни). Ось, виявляється, у чому винен І. Дзюба.
Його ще ніхто не заарештовував, а різні там
КУКи, «союзи українців», «махрові націоналіс
тичні рептильки» та «різн націоналістичні груп
ки» вже вимагали його звільнення.
Але чи задумалися Ви, чому такої версії
«зачухані націоналістичні часописи» не висува
ли два чи три роки тому, а саме тоді, коли по
Україні покотилися політичні арешти та суди,
коли в «ізоляторах» КГБ, а потім здебільшого і
в таборах суворого режиму опинилися науков
ці, викладачі, художники, студенти, коли І. М.
Дзюба разом з іншими «невгамовними і непри
миренно», як це слушно Ви пишете, протес
тував всіма доступними засобами проти ареш
тів і незаконних таємних судів. Ці арешти й су
ди сховали від громадськості за запоною боя
гузливого мовчання, то й зрозуміло, що не ли
ше за рубежем, але й у нас, люди жили чутками,
часто фантастичними (ми особисто чули восе
ни 1965 року від партійних працівників нижчої
ланки про «знайдену в націоналістів зброю»).
От би їх за це в «Перець».
Так що був дзвін, шановні товариші, а о-
ті зарубіжні протести — то вже відгомін. Тож
не обурюйтесь «роками концтабору», що ними
нагородила Дзюбу закордонна преса. Адже
8