Колективові Журналу Перець
Проект зі збереження
видавничої спадщини
української еміграції
Колективові журналу «ПЕРЕЦЬ»
ДО ЦК КПУ, В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ «РАДЯНСЬКА
УКРАЇНА», ДО СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ,
В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ «ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА»
І ДО СПІЛКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ
Пекучий сором за свій осквернений фах,
за колег-журналістів пойняв нас, коли в бібліо
теці глухого верховинського села, гортаючи
«Перець», ми натрапили в сімнадцятому номе
рі на матеріал під назвою «Про містера Стецька
і великомученицьке жабеня».
Якби на обкладинці журналу не стояло «ве
ресень 1966 року», а у статті не відмінювалося
прізвище популярного серед творчої молоді
літературного критика Івана Михайловича Дзю-
би, можна було б подумати, що якийсь злий
чаклун перекинув нас у страшні тридцяті роки,
коли за кілька місяців або тижнів до пострілів
у енкаведитських катівнях чи в кватирах само
губців, людей розстрілювали на газетних і жур
нальних шпальтах. Коли, не дуже турбуючись
про докази, на вчених, письменників, діячів ку
льтури вішали у пресі найстрашніші ярлики:
«Фашист», «зоологічний націоналіст», «теро
рист». Коли, розгорнувши вранці свіжий жур
нал, народний улюбленець Остап Вишня, учня
ми якого ви себе називаєте, знаходив там стат
тю нині сущого О. Полторацького і дізнавався
Подобається "Перець"?
з неї, що він, Вишня, — ідеолог куркульства.
А невдовзі слідчий НКВД вже детально розпо
відав письменникові, як саме той готував за
мах на Постишева...
Провадячи таку аналогію, ми не будемо го
лослівними, як автор статті «Про містера Сте-
цька...», що сховався за псевдонімом Василь
Осадчий (бо в пресі ми досі зустрічали зрідка
ім’я лише Михайла Осадчого, інструктора Львів-
ського обкому КПУ, потім викладача Львівсь
кого університету, котрий вже кілька місяців
виробляє меблі в мордовських таборах суво
рого режиму).
Віддавна відомо, що найнепереконливіша
форма доказу — злість і лайка, незалежно від
того, чи лається й сердиться баба Параска, чи
високопоставлений Юпітер. Тому залишаємо
на журналістичній совісті «Василя Осадчого»
і всіх перчан розтягнуті недолугі алегорії, лай
ки, обзивання І. М. Дзюби жабеням, недоум
ком (за популярним принципом: назви дурнем
ближнього, щоб не бачили, що дурень — ти).
Такий «високий шталь» свідчить хіба про те,
що не знайшлося майстернішого журналіста,
який погодився б на юдину роботу, або про те,
що брехня і талант не ходять в одній упрязі.
Звернемось до фактів, які дали право лити
на людину бруд (наче таке право взагалі існу-
є). Та ба! На цілій перчанській сторінці, «при
свяченій» І. М. Дзюбі, ми не знайшли жодної
поважної підстави для тих лайок і образ.
2
Рейтинг книжки
Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"