
Колективові журналу «ПЕРЕЦЬ»
ДО ЦК КПУ, В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ «РАДЯНСЬКА
УКРАЇНА», ДО СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ,
В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ «ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА»
І ДО СПІЛКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ
Пекучий сором за свій осквернений фах,
за колег-журналістів пойняв нас, коли в бібліо
теці глухого верховинського села, гортаючи
«Перець», ми натрапили в сімнадцятому номе
рі на матеріал під назвою «Про містера Стецька
і великомученицьке жабеня».
Якби на обкладинці журналу не стояло «ве
ресень 1966 року», а у статті не відмінювалося
прізвище популярного серед творчої молоді
літературного критика Івана Михайловича Дзю-
би, можна було б подумати, що якийсь злий
чаклун перекинув нас у страшні тридцяті роки,
коли за кілька місяців або тижнів до пострілів
у енкаведитських катівнях чи в кватирах само
губців, людей розстрілювали на газетних і жур
нальних шпальтах. Коли, не дуже турбуючись
про докази, на вчених, письменників, діячів ку
льтури вішали у пресі найстрашніші ярлики:
«Фашист», «зоологічний націоналіст», «теро
рист». Коли, розгорнувши вранці свіжий жур
нал, народний улюбленець Остап Вишня, учня
ми якого ви себе називаєте, знаходив там стат
тю нині сущого О. Полторацького і дізнавався