
сифікація?» — це болісний крик душі на
захист потоплених принципів ленінської на
ціональної політики, за гуманність і спра
ведливість. І. М. Дзюба глибоко проаналізував
марксистську літературу з національного пи
тання, дискусії в партії (які тривали доти, по
ки «вождь народів» прожогом розв’язав склад
ну проблему, одягнувши радянські республіки
в уніформовані однострої сталінського строю)
— і дійшов, висновку, що теперішнє становище
і взаємини націй в СРСР дуже далекі від того,
про що писав Ленін.
Не один тільки І. М. Дзюба сьогодні прий
шов до думки, що правовий статус України, як
союзної республіки, кричуще невідповідний її
фактичному становищу в СРСР. Завтра людей,
що так думають, буде ще більше, якщо, звіс
но, це пробудження від вимушеного тридцяти
літнього летаргійного сну не буде зупинене ре
пресіями (а хіба ж це вихід?). То може Ви всіх
їх назвете жабами і недоумками, а може наз
вете зрештою недоумками весь український
народ?
А ви, сатирики й гумористи, невже справ
ді не бачите і не відчуваєте на собі невмолимо
го котка централізації і винародовлення, що
вже від десятиліть душить на Україні націона
льну гідність і свіжі пагони національної дум
ки? Невже з номера в номер, з року в рік пе
режовуючи тему підлабузника та окозамилю
вача, пишучи про вибоїни на дорогах і про по
4