
єте, що тут цікавого дуже мало. Принаймні, так
вам здається, і, як ви згодом переконаєтесь, це
справді так, але не забігатимемо наперед. Ви тим
часом намагаєтесь надати своєму обличчю вигляду
байдужості і спокою моря після бурі.
— І це ви так спокійнісінько говорите?—допи-
тується сусіда.
— А я не боюся! — піднімаєте голову на належ-
ну, як вам здається, висоту.
— Я це бачу по вас,— каже сусіда, імітуючи
перед вами і свою щирість.— Ви самі? Без швид-
кої допомоги?
— Доберемось на таксі,— вже. зовсім по-герой-
ськи говорите про себе в множині, і це, очевидно,
дає сусідові підстави думати, що ви таки не самі, а
вас мінімум двоє. Його це начебто заспокоює, і він
починає давати вам останні настанови і вказівки.
— Головне тримайте себе сміливо,— підкреслює
він.— Сміливо і незалежно.
«Сміливо» — це почуття мені знайоме», — думає-
те про себе ви. Знайоме і зрозуміле, але до чого
тут «незалежність» — це аж ніяк не вкладається в
голову, тому кажете:
— Я приготувався до найгіршого,— ви дивитеся
йому прямо в очі, певні того, що зовнішній ваш
вигляд підтверджує це.
— Я не про операцію,— ще спокійніше відпові-
дає сусіда.— Я про таксі. Бо в цій справі, якщо ви
хочете своєчасно добратися до лікарні, треба діяти
сміливо й оперативно. Сівши у кабіну, ведіть себе
незалежно, так, ніби ви самі щонайменше директор
таксопарку або перший його заступник. Якщо вам
7