
— Ну, як знаєте. Але я вам скажу: карти на во-
діїв впливають.
«Як червоне на індиків»,— подумки відповідаєте
ви і думаєте: «Чого він до мене причепився?»
— Як ви збираєтесь зупиняти таксі? — продов-
жує сусіда і робить крок вперед, але зовсім не в
тому напрямку, в якому б вам хотілося.
«йди ти, чоловіче, додому, — ледь не зірветься у
вас фраза, що повисла на кінчику язика, як квітне-
ва бурулька на ринві.— Я зомлію від тебе і від
твоїх консультацій».
— Підніму руку,— ледь стримуєтесь ви, щоб ще
раз не посміхнутися йому і, вибачившись, делікат-
но послати його додому переглядати невибрану
звечора періодику.
— Яку руку?
— Праву! Ліву! Яке це має значення? — почина-
єте втрачати рівновагу і витримку.
— Е-е, бачу, ви з таксистами не часто мали
справу. Найкраще піднімати пальці. Один, два,
не більше. І подалі від гурту. Будь-якого. Хай ду-
мають, що ви самі їдете. У чотирьох не стійте. Так-
систам це не вигідно. Особливо тим, які збирають-
ся в кооператив вступати чи аліменти платять. Не-
ма «навару». Я цю братію знаю. Сам десять років
працював, за що, як кажуть, і вигнали,— без під-
робки під щирість посміхається він.
— Кахи,— прокашлюєтесь ви, але він вашого
натяку не розуміє і продовжує.
— Скажіть, у вас при собі п’ятірка є? Однією
купюрою?
Припустимо.
9