
З ПОЛТАВСЬКОГО РОДУ
Чудодієць українського радянського сміху Остап
Вишня правдиво доводив: «У сатирика та гумори-
ста мова має бути жива, гостра, дотепна. Набли-
жена до мови, якою розмовляє народ».
Письменника-гумориста Василя Голобородька
хвалити не буду. В літературі, особливо в сатирі
та гуморі, хвальба не в моді...
Тим-то коротенько про Василя Голобородька
скажу. Мова в нього народна, гостра. Пише, сміє-
ться, регочеться і людей дотепним словом веселить.
Голобородька працює на Полтавському теплово-
зоремонтному заводі. Сам по собі Василь — тихий,
мирний і симпатичний чоловік. Але якого-небудь
бюрократа, хапугу, злодюгу, п'янюгу як гризне,
їй-бо, аж підкидається.
І ще характерна риса молодого сміхотворця:
сміхом любити людей.
Мені довелося бути на літературній зустрічі з
робітниками тепловозоремонтного заводу. Біля ме-
не один з них до того реготався, аж заливався.
Я питаю:
— Чого на вас такий сміх напав?
— Дак це ж Василь про мене стругонув, я й
сміюся. Ну ж і врізав, аж у печінці закололо...
То був електрослюсар П., який нині один з кра-
щих передовиків заводу.
Отакий сміх Василя Голобородька. Ростучий,
квітучий...
Олександр КОВІНЬКА.