шибок, пильно стежили за тим, що відбувалося в
корчмі.
— Подумати тільки! — сказав один. — Отим,
що за столом, покритим скатеркою, подає сам уго-
рець.
І справді, подавав угорець. Чоловік він був ту-
тешній, але люди прозвали його так, бо він довгі
роки блукав по угорських землях. Звідтіль чоловік
повернувся кілька років тому в чудернацьких висо-
ких чоботях з мідними гудзиками по боках і з ста-
рою вивіскою під пахвою, написаною по-угорсько-
му На ній було намальовано два червоних брик-
ливих коники. Ця угорська вивіска якийсь час
висіла на корчмі. Господар пояснював, що по-бол-
гарському напис на ній означає:
«Корчма для любителів кінського м’яса».
Хоч у Делгодреї, як і в усій Болгарії, про люби-
телів кінського м’яса ніхто не чув, та це було йому
байдуже.
Навряд чи в цьому глухому балканському сільці
угорець мав великі прибутки від корчми, але вже
з перших днів за угорським звичаєм найняв офі-
ціанта. А от сьогодні прислуговував не офіціант,
а він сам...
За накритим столом сиділо троє: кмет*, учитель
і гість, через якого й відбувалося оте стовпотворін-
ня. Це був... міністр. Перший міністр, що завітав
до Делгодрея.
Він щойно прибув з околійського ** міста саньми
і не встиг ще зняти пальта й циліндроподібного
капелюха з малими крисами і високою тулією.
* Кмет — сільський староста.
** Околія — адміністративна одиниця в Болгарії, менша
за округу.
6