
поставив її на стіл. Кмет, якого дратували розмо-
ви про капелюх, раптом скипів:
— Угорець! — засичав він. — Що це за непо-
добство, чому в тарілці пана міністра у чорбі гола
куряча ніжка?
— А як би хотів міністр, пане кмет, щоб ніжка
була в чоботі?—знову обізвався низенький селянин.
Міністр повільно відсунув од себе тарілку і
зблід. Позад нього, наче з землі, виріс розгублений
корчмар, схопив тарілку і почав вибачатися.
Але міністр навряд чи слухав його. Він гірко
каявся, що не пішов до кмета в гості, а зупинився
у цій корчмі на посміховисько. Ось до чого дово-
дить лібералізм! Хотілося вилаяти селян, які чми-
хали в кулак, та не знав як. Через кілька днів
мають відбутися вибори. Міністр розраховує на
голоси місцевих жителів. Він приїхав сюди, щоб
на зборах у школі виголосити свою передвиборну
промову. А вони чмихають. Спробуй вилаяти їх.
Подумавши отак, міністр звернувся до кмета і
навмисне голосно запитав:
— Що це за чоловічок, пане кмет? — він обер-
нувся до селянина, але той уже зник.
— Який? — обізвався кмет. — Та це, пане мі-
ністр, дурнуватий виборець. Він завжди й до всьо-
го в опозиції та все людям прізвиська вигадує. Які
тільки є на селі, — то все його робота. І синам
своїм дав прізвиська. Одного називає Петко-Ріпа,
другого — Коля-Дзвін, третього — Митьо-Гайка.
Чоловік він ні те ні се.
— А його самого,як прозивають?
— Прошу пробачити, пане міністр, — Сідниця-
Цибуля.
— Як, як? — перепитав міністр,
8