Бібліотека Перця 1973 №172
Щука в животі
підійшов до Кендюха, відразу поняв, що в Мотрі
він насмоктався. І нічого тут на Веклу нападати.
Вона жінка чесна. Продасть випить, то і закусить
чогось знайде.
Довгенько сторожі сперечалися, і все-таки, окрім
Семена, всі 32 охоронці зійшлись на думці, що
Кендюха спалила на роботі Мотря. Сторожі, що
охороняли бугая, огірки і капусту — Прокіп, Ми-
рон і Антип — тут же внесли пропозицію негайно
звернутись до судді товариського суду, щоб за
всіма правилами і законами покарати згубницю.
Суддя — пенсіонер Овсій Остапович Зозуля —
уважно вислухав сторожів і, щоб довести справу
до кінця, викликав на розмову саму Мотрю. Вона
боком всунулась у двері, стала посеред кімнати
і, закривши спиною всіх сторожів, лагідненько за-
питала:
— Кликали мене, Овсію Остаповичу? — при цих
словах молодиця повела мальованими бровами і
так гарно склала губи, що на її рожевих щоках
з’явились ямочки.
— Кликав, — підвівся суддя. — Справа тут, Мо-
тре, серйозна, і ти бровами мені не води. Коли
чесна жінка, кажи правду: в тебе брав самогон
Максим Кендюх тієї ночі, як мав згоріти?
— У мене. Ну, то що?
— Розкажи, як було діло? — насупив волохаті
брови суддя.
— А яке могло бути між нами діло? Ніякого
діла не було. Прийшов чоловік: «Налий, каже,
Мотре, бо чогось у мене в носі свербить. Мабуть,
грип скоро почнеться». Я налила, він випив. По-
клала огірок — з’їв.
7
Подобається "Перець"?
— А ти казав: «Закусювать не дає», — кинув
Семен Павлові, — огірка чоловікові дала — чуєш?
— Цебто я не даю закусювати? — стрепенулась
Мотря.— Щоб вас порозривало! Не слухайте його,
товаришу суддя. Дві діжки огірків цього літа ви-
годувала!
Суддя важно постукав олівцем по склянці і по-
прохав Мотрю не відхилятись від основного запи-
тання, розповідати все по порядку, як було.
— Отож я і кажу по порядку: з’їв огірок він.
Плати гроші, кажу, та йди собі із своїм «грипом».
А він мені: «Ти знаєш, Мотре, в мене, мабуть, не
тутешній грип, а гоноконський. Налий ще!». Нали-
ла. Пий, гони подалі свого гоноконського у своє
удовольствіє. Випив він і другий огірок з’їв. Роз-
платився чоловік по-чесному і пішов. А потім
чую — знову стукає: «Налий, каже, пляшечку, з
собою візьму. Може, вночі схочу погрітись, так
щоб уже не турбувати тебе, голубко».
— І ти налила? — обурився суддя.
— Налила, аякже. Чоловік просить для здоро-
в’я, а я б відмовила?
— Все ясно! Ти своїм гадючим зіллям спалила
людину. За це будеш нести відповідальність перед
судом, по закону, — заявив суддя.
— Мій самогон — гадюче зілля? — скипіла Мо-
тря. — Та як ви смієте?!
— Оно послухай, що люди кажуть,— показав
суддя на сторожів.
— Які люди? — повернулась Мотря до них. —
Ану, хто сказав, що мій самогон гадюче зілля?
Сторожі прикипіли до спинок стільців і похова-
8
Рейтинг книжки
Сатирики: Гайдай Іван
Художники: Арутюнянц Анатолій
Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг
Copyright © 1922-2024 "Перець"