
ЛЮДЯМ ТРЕБА ДОПОМАГАТИ
Нарешті, село. Нарешті, той крихітний куточок
світу, де я виголосив своє перше «бе-е-е». Нареш-
ті, та вуличка, якою я щодня ескортував на пасо-
висько гусей.
— Добридень, дядьку Семене!
— Добридень, Богданку! У відпустку?..
— У відпустку.
— Надовго?
—
На місяць.
— То вже добре. Може, тепер ти напишеш в га-
зеті про ту баюру, що проти мене на вулиці.
— Може.
—
До побачення!
—
До побачення...
Як добре, що у відпустку я приїхав до свого рід-
ного села. Така чудова природа, річка. Рідні, зна-
йомі, товариші. Буду по тих Алуштах чи Ялтах
боки відлежувати, за помідорами в довжелезній
5