ХВАЛЬКУВАТІ ГОЛОВИ
Якось у районі нараду по тваринництву проводили. У
перерві між нарадою два голови колгоспів, перекурюючи,
заговорили про успіхи своїх артілей. Ні тому, ні тому го-
лові неохота про свій колгосп лихої слави пускати. От пер-
ший голова і хвалиться:
— На нашій фермі є така корова, що по сто літрів за
день дає.
— Знайшов чим похвалитися, — каже другий голова.—
Ось у мене успіхи! Мій агроном вивів такий сорт люпину,
що з’їсть його корова оберемок, і за один раз бідон моло-
ка дає. А от до тебе я з делегацією приїду, побачу, що
воно там за корова.
Перший голова чомусь почервонів, як буряк, а згодом
говорить:
— Ти ж тільки зваж, що її ми годували отим люпином,
який твій агроном вивів. А зараз люпину не стало, то й
корова стільки літрів не дає. Так ти, коли їхатимеш, при-
хопи з оберемок того чудодійного люпину.
— Е, — покрутив носом другий голова, — так то ж,
мабуть, твоя корова і випасла наш люпин. А ми думали:
де б йому дітися?
Записано у Миргороді,
Полтавської області, від
службовця С. Крем’янського.
4