
ДИТИНА ЗАГОВОРИЛА...
Малому Сергійкові другий рік пішов, коли він
перші «мамо-тато» почав говорити. Згодом ще кіль-
кома поняттями оволодів: «місяць», «лакета», «ту
сто цотили». Та на цьому розвиток мови у малюка
притьмом загальмувався. Все знає, пальцем назва-
ні речі показує, а нових слів не вимовляє.
— Треба, — стурбувалася мати, — дитину яко-
мусь тямущому психологові показати. Мо’ що по-
радить?
— Я вам краще за психолога секрет відкрию, —
відгукнулася на біду сусідка. — Так було з моїм
найменшим Петриком. Він до трьох років мовчав,
а потім залпом бахнув: «Ну, батьки, досить жар-
тувати! Купуйте мені велосипед. Триколісний. Пер-
сональний. Не пішки ж в ракетну епоху культур-
ному малюкові в дитсадок іти!» Ну, після того
один лікар пояснював, що окремі діти мають нахил
до філософії і довго мовчать, бо серйозно аналі-
зують факти, підбирають мовні заготовки, а потім
враз дар слова обрітають. Тільки для того, щоб
той дар прокинувся, сильний психологічний по-
штовх потрібний...
Отож, після розмови з сусідкою стали батьки
на Сергійка з острахом поглядати. Чого доброго:
наслухається родителів, напідбирає мовних заго-
товок, а тоді як ушкварить! І того поштовху пси-
хологічного чекали і боялися...
Та все сталося не так, як гадалося...
5