
якби керівний дядя з сімферопольської артілі сів
ненароком на оцю півметрову шпичку, що з іграш-
ки вискакує. Це був би йому сильний психологіч-
ний поштовх до роздумів про свою продукцію!
— Ну, звісно, батьки і гості так і остовпіли: ди-
тина заговорила! Та ще як — кримським дядям
послухати варт.
— А ось тобі, Серьожо, автомобіль, він не ку-
сається, — отямилася першою сусідка. — Грайся.
— Цю іграшку я вже знаю, — мовив Сергійко.—
Інерційний автомобіль «Побєда» називається. Пер-
ший сорт з Червонозаводського райпромкомбінату
м. Харкова. Ще рік тому татко подарував мені таку
цяцьку. Ну, днів зо два пограєшся — нічого, а да-
лі автомобіль так починає деренчати, що мама
пірамідон ковтає.
— Ну, про мій подарунок такого не скажеш, —
промовив Сергійків дядько Микола і поклав перед
іменинником великий аркуш картону з яскравими
колами мішені та закріпленими навкіс пістолетом
і дерев’яними стрілами з гумовими присосками.
Узяв іменинник того пістолета, зарядив стрілою,
та в двометрове дзеркало — мамину гордість — як
торохне! Аж на дядька друзки полетіли.
— Бачите, яка сила, дядю? Дзеркальну вітрину
магазину або подвійні шибки у вікні з ходу про-
биває. Якраз для дітей. А до твердого та міцного
оці присоски добряче прилипають. Ось дивіться:
р-раз!
Та другою стрілою дядькові межи очі як зато-
пить! Прилипла та присоска до дядькового лоба
намертво. Так і просидів всі іменини дядько Мико-
ла «рогоносцем». Уже надвечір, коли дядько дога-