
БАБА ПОМОГЛА
(З народних переказів)
Один мужик та з жінкою жив гарно.
А чорту ж це — у горлі кість.
Вже що він тільки не робив... Та марно!
І від досади брала злість.
Чорт з хати геть іде, хвостом тре очі,
Бо душить жаль і навіть стид.
Не їсть, не п’є, не спить він ночі,
Розкис, аж сам собі обрид.
Аж бачить — ген шкандиб-шкандиб бабуся,
Якраз у ту хатину йде.
Чорт думає: дай бабі поклонюся —
Вона їх, певне, розведе.
Піддобрився й так хитро улещався,
Що баба й розімліла тут.
Чорт жаль свій розповів, і ще й поклявся —
їй черевики дать за труд,
Якщо мужик та жінку віддубасить.
«Клянусь тобі!» — присягу дав!..
І баба вмить за діло узялася!
(Чорт бабу, певне, добре знав —
З тих пір, як яблуко украла Єва
У божім раї, десь отам,
З того проклятого «святого» древа,
Через яке й пропав Адам).
...Тож бабка шмиг до жінки. Й тут же —
Давай хвалить, що добре так живуть,
Що рідко де знайдеш таке подружжя,
Що кращого — ну, єй-бо! — і не чуть,
Що можна б їм і краще навіть жить,
Коли б то жінка — як і слід! —
5