
ливо докопувалася до «Головбудцвяха», але все
було на відповідному рівні. Цілий квартал трести
ударно діяли, шалено працювали, аж із шкіри пну-
лися.
— А де ж будматеріали?! — знову заволав керів-
ник, знявши руки вгору.
— Немає, — тихенько відповіла комісія.
— Яка ж тому причина?
— Визнаємо самокритично, недокопалися...
У тупик зайшли поважні товариші із солідної бу-
дівельної установи. Сидять і думають...
Аж ось попросив слова один представник перифе-
рії (саме приїхав щось «ув’язувати»). Дали йому
слово, а він і каже:
— Давайте, шановні товариші, полічимо...
— Що там лічити?—сумно відповів йому сам ке-
рівник солідної установи.— Кидали ми вже оті про-
центи і вздовж і впоперек. Як не крути — на одно
виходить. Арифметику не обдурищ.
Але приїжджий не здавався.
— Я до процентів нічого не маю,— сказав він.—
Мене цікавить інше: скільки людей працює у всій
нашій установі разом з її трестами? А прикиньте
лишень.
Послухали «периферію», прикинули. Включаючи
всіх відповідальних і рядових, набралося 303 чоло-
віки.
А периферійний працівник веде далі:
— Тепер давайте, знову ж таки, шановні товари-
ші, полічимо — скільки робітників працює на підпри-
ємствах будівельних матеріалів усіх наших трестів
разом узятих.
Полічили. Виявилось, що на одному — тринад-
8