чайку поп’ємо, десь там у мене пляшка коньячку
непочата в буфеті. Сідай, я самоварчик поставлю.
— Чого це ти сам хазяюєш? — запитав Перепе-
лиця.— А Галина де? На курорті?
Димченко ніби не розчув і шмигнув на кухню.
Хвилин десять він вовтузився там, грюкав чимсь,
потім повернувся в кімнату.
— Федю, ти, здається, в чоботях? Скидай-но
чобіт, я самовара роздмухаю. Чогось капризує.
Перепелиця, крекчучи, стягнув чобота, віддав йо-
го Димченкові і сам пішов за ним на кухню.
— Ти, Федю, не стій босою ногою на підлозі, за-
студишся, тепер не літо.
— Нічого. Давай я тобі допоможу, бо, видно,
жінка тебе балує, не привчає до хатньої роботи. От
я все вмію робити. Раз навіть вареники варив. З виш-
нями...
Нарешті, спільними зусиллями з самоваром
упорались. Сиділи, пили чай, закусювали і згаду-
вали, згадували без кінця минулі події, пригоди,
старих друзів. Федір Васильович знову згадав про
дружину Димченка—Галину Спиридонівну і запи-
тав, де вона. Андрій Олександрович схилив голову
і втопив очі в стіл. Помовчав...
— Від тебе, Федю, у мене секретів ніяких немає.
Розумієш, Федю, розлучаюсь я з Галиною... Отак...
Розумієш, іншу покохав... ну й... з Галиною ми ха-
рактерами останнім часом перестали сходитись. Ти
не дивись так на мене, Федю. Я сам розумію, що
скотина я остання, але не можу інакше...
— А я ніяк не дивлюся. Справа твоя.
Димченко недовірливо подивився на друга. Він
сподівався, що Перепелиця буде умовляти його опа-
4