Бібліотека Перця 1955 №21
СТАРИЙ ДРУГ
м’ятатися, помиритися з Галиною Спиридонівною.
Але Федір Васильович нічого не говорив, а тільки
зосереджено намазував на булку масло. Тоді Андрій
Олександрович заговорив сам:
— Скотина я, Федю, скотина. П’ятдесят скоро,
двадцять три роки з Галиною прожив, син лейте-
нант, дочка минулого року заміж вийшла, а мене,
старого чорта, женитися потягло.
Федір Васильович підхопив на виделку шмато-
чок шинки і філософськи сказав:
— Кажуть, любов не картопля.
— Жених! Старий дурень, скоро на шостий де-
сяток зверне, а він жених! Ти от здивувався, що в
мене жодної сивої волосини немає. А я ж пофарбу-
вав волосся! Розумієш, узяв чорну фарбу і пофар-
бував. І чи то я перестарався, чи концентрація не та,
але так пофарбував, що вся шкіра на голові почор-
ніла і ніяк не відмивається. Зуби всі повставляв...
— Ну, це ти добре зробив, молодець! Зуби слід
тримати в повному порядку як женихам, так і сімей-
ним.
— Смійся, смійся, Федю! Смійся із старого дур-
ня. Але вирішив я безповоротно,— без Віви мені
життя не в життя...
— Значить, її Вівою звуть? Так, так. Красива?
Молода?
— Як богиня! — з юнацьким запалом сказав
Димченко.— 3 тридцять другого року.
— З тридцять другого? Так, так. Молода-а,
двадцять три роки,— потім, помовчавши, додав:— У
тридцять другому ми з тобою інститут закінчили.
Димченко здригнувся. Він досі не ставив поруч
ці дві дати і ніколи не задумувався над тим, що рік
5
Подобається "Перець"?
народження його нареченої збігається з роком за-
кінчення ним інституту. А Федір Васильович ще
налив собі чаю і вів далі:
— Так, так, летить час. Тридцять другий рік...
Тільки сказати... Ті, що в тридцять другому народи-
лися, вже нареченими повиростали. Летить час! У
тридцять другому ми з тобою, Андрію, ватманський
папір переводили, до захисту дипломних робіт готу-
валися, а твоя Віва пелюшки в цей час переводила.
І от на тобі! Вже наречена! Двадцять три роки...
Багато води втекло...
Димченко сидів, як на голках, сердито сопів
і думав:
«Хай би він мене краще лаяв, умовляв не розлу-
чатися з Галиною, а то ні, крає серце по кусочку й
сіллю присипає».
Перепелиця сьорбав з чашки і дедалі глибше
занурювався в спогади:
— А пам’ятаєш, як ми жили комуною? Як ти до
Гальки, чи то пак, до Галини Спиридонівни на поба-
чення бігав. Записки мною передавав. Хороша вона
була дівчина! Гарна, розумна, здібна! При аспі-
рантурі залишили, так вона ж через тебе, чорта дов-
гов’язого, не залишилася. Пам’ятаю, професор Ду-
бович...
Димченко весь час совався, як на гарячому. Хви-
линами йому навіть хотілося, щоб Перепелиця
захлинувся чаєм, закашлявся й забув, про що гово-
рив. Але Перепелиця й не думав захлинатися. Тоді
Андрій Олександрович вирішив сам вихопити іні-
ціативу:
— Професор Дубович? Чудесний старик! На
його лекціях ми сиділи, мов заворожені...
6
Рейтинг книжки
Сатирики: 
Художники:
Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг
Copyright © 1922-2024 "Перець"