тепер відчуваю всередині, що тобі ніколи й не сни-
лося!..
Після цього відокремився він у другій кімнаті.
Перестав говорити зо мною. Захоче їсти, пише запис-
ку: «Приготуй попоїсти!»
А я йому відповідаю, також у письмі: «А сказив-
ся б ти, чортів самородок, із своїми витівками! Іди,
бери борщ і їж...»
Ану ціла комедія!..
Покинув-таки роботу в колгоспі. Три тижні писав
щось та в редакцію посилав.
Аж бачу, почав одержувати листи. Що йому там
одписували, — не знаю: мені не показував. Тільки
помічала, що після кожного листа брови його все
більше насуплювались.
А то якось, у неділю, листоноша приніс величез-
ного конверта. З марками, печатками.
Дивлюся, розписується Харитон. Обличчя прояс-
ніло, руки аж тремтять з радості. Обережно розпеча-
тав. Дістав папірця, надрукованого на машинці. Про-
читав і як ударить тим пакетом об стіл!..
— Позасідали там усякі елементи!.. Тільки себе
друкують!.. А колгоспному талантові не дають ходу,
хоч пропадай! Я їм покажу!..
Репетував, репетував, поки й не заснув.
Коли захріп, я взяла пакета. А там сама його
писанина. Прислали назад. І листа прочитала. Там
було сказано таке:
«Шановний Харитоне Івановичу! Нашу редакцію
мало цікавить, як ви малим задивлялись на місяць,
чи плакали, коли мати різала курку. Ви напишіть
нам, як колгоспники вашої артілі борються за вико-
нання рішень січневого Пленуму нашої партії. На-
пишіть, зокрема, як ви працюєте».
6