Бібліотека Перця 1953 №11
БУДИНОЧОК НАД ЄЛАННЮ
БУДИНОЧОК
НАД ЄЛАННЮ
І знову Михайлові Терновому треба було брати
свій, як називав він жартома, семисезонний плащ,
заряджати чорнилом вічне перо і вирушати у від-
рядження.
З Єланського району надійшов лист про розкра-
дачів соціалістичної власності в тресті «Єланьантра-
цит», і редактор наказав Терновому спішно виїхати
в район, грунтовно розслідувати всі факти і, якщо
вони підтвердяться, написати фейлетона — гострого,
«з перцем».
— Вікторе Миколайовичу,— заперечив було Тер-
новий редакторові. — Слово честі, мені набридло
писати про хапуг, дурнів, кар’єристів... Доручіть
єланську справу комусь іншому. Ви ж самі гово-
рили, що я повинен написати нариса про виногра-
дарів!
— Пам’ятаю, говорив, — погодився редактор,—
але ти зрозумій, цю справу я не можу доручити ко-
мусь іншому. В єланській справі треба розібратись
до тонкощів, адже там, як пишуть, замішаний сам
керуючий трестом. Зрозумів? Тепер з приводу того,
що тобі набридло займатися поганню.
Ти пам’ятаєш, що сказав Маяковський про газе-
тяріз?
3
Подобається "Перець"?
— Ні, щось не пам’ятаю,— признався Терновий,
передчуваючи, що посилання редактора на Маяков-
ського буде не на його користь.
— Та як же! — сказав редактор з жартівливим
докором. — У Володимира Володимировича так
чорним по білому й написано: «Газетяр — старизни
прокурор». Курсив мій, — пояснив він скоромовкою,
бо слово «старизни» він вимовив з особливою інто-
нацією. — Ну, то як тепер скажеш: треба їхати в
Єлань?
— Терновий не відповів. Він тільки зітхнув, за-
тамувавши посмішку, попрощався з редактором і
пішов збиратися в дорогу.
За дві години, сидячи в рейсовому автобусі й
сумовито поглядаючи крізь запорошене вікно на
степ з бронзовими скиртами й гостроверхими тери-
конами шахт, він почав думати, як краще повести
розслідування листа і кого вибрати собі на допомогу.
У листі, між іншим, натякалося, що про факти роз-
крадання державної власності відомо районному
прокуророві Стручкову. Тому, приїхавши в Єлань,
Терновий пішов до районної прокуратури, сподіваю
чись одержати там деякі додаткові матеріали.
— Товариш Стручков у себе? — запитав він у ми-
ловидної дівчини, що сиділа в приймальній і зосе-
реджено вистукувала на друкарській машинці.
Дівчина пильно глянула на Тернового, на його
вбрання — вицвілу гімнастьорку з підшитим білим
комірцем і на польову сумку, яку він тримав у руці,
й, кивнувши на двері, сказала:
— Проходьте.
Журналіст прочинив двері й запитав:
— Можна?
4
Рейтинг книжки
Сатирики: Іонов Олексій
Художники: Гливенко Володимир Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"