
район? Ці будинки... інші там пригоди... Ну, точно,
як у наших сусідів. Стривайте, — додав він, стаючи
балакучішим і ввічливішим, — ви ж іще й не обіда-
ли? Поїдемо до їдальні. Там нас такими помідорчи-
ками Настасія Пилипівна почастує! З укропчиком,
часником, з листям вишневим... Ні, ні! Вирок оста-
точний: обідати й більше нічого, — додав прокурор,
помітивши, що гість хоче щось заперечити. — Коли
ми сидітимемо тут у кабінеті, нам і поговорити як
слід не дадуть, а в їдальні є окрема кімнатка.
Хочеться поговорити з приїжджою людиною. Не
чули, як там у Москві зіграв «Шахтар» з «Локомо-
тивом»? Секундочку. Аню! — крикнув він. Двері від-
чинились, і до кабінету зайшла секретарка. —
Аню, — сказав прокурор, — дайте команду, — хай
Єрофейович запрягає. Ми з товаришем із області
поїдемо по колгоспах. .
— По колгоспах? — перепитала секретарка, і
Терновий у її погляді вловив здивовання.
— Так-так, по колгоспах,— буркнув собі під ніс
Стручков, — якщо я комусь буду потрібний, то так
і скажеш...
— Товаришу Стручков,— нетерпляче сказав Тер-
новий, який досить добре вже знався на житейській
дипломатії, — я поспішаю, я до вас у справі.
— Я зрозумів, зрозумів вас,—заспокоїв Струч-
ков. — Ми з вами на роботі, а де ми — в установі
чи дома — це не важно. Так-от, у наших сусідів... —
продовжував він, повертаючись до перерваної роз-
мови,— люди зовсім втратили моральне обличчя.
У Дринівці керуючий трестом навантажує машину
вугіллям, садовить на неї своїх родичів і посилає її
куди-небудь у Мелітополь чи в Полтаву, чи в Крас-
7