
ПЕРЧІЛЬ У ПОХІД ЗІБРАВСЯ
ЛОРД Пістон Перчіль, зустрівши новий рік ке-
лихом шампанського і побажавши справжнього
миру всьому мирові, поцілував свою лордиху й лор-
денят та й проказав:
— Ну, ви, мої любі та милі, доїдайте тут і до-
пивайте, а я піду ляжу, бо в мене праву литку
якось дуже сіпає, а в поперек ніби хтось кілка
встромив.
Лордиха занепокоїлася:
— Що ж з твоїм, мій лорденьку, Пістошо мій,
попереком?! Литка — це не дивно, — литку ще з бур-
ської війни тобі сіпає, як ти, будучи хвацьким гуса-
риком, у полон до бурів потрапив, а от що з попе-
реком — не допойму...
— Ой, мабуть, таки залізна завіса на поперек
упала! — зітхнув лорд Пістон Перчіль
— То, може, Пістошо, хай би баба Бірнсиха
пошептала та напою якогось випити дала. Кажуть,
у неї дуже цілющий трумок є: і всередину пити і
зверху натирати. Як вип’єш, кажуть, так тебе трохи
ніби помакартурить і стає легше. А як зверху по-
терти, спочатку заачесониться, а потім і заспокоїть-
ся. Може б я збігала?
З