Бібліотека Перця 1946 №01
Пробний виїзд
скиби одвернув, що глибиною на сантиметрів двад-
цять. Проорав кілька разів, потім сів і гайда шта-
нями грудки волочити.
Кілька разів Мисочка розписався по свіжій ріл-
лі закрутистим почерком. Аж корови стали.
Член комісії дід Олекса підійшов, глянув на
спітнілого Мисочку і каже:
— А все ж таки сильні у вас корови, товаришу
голово. Та зразу видать, що сьогодні вони про-
йшли тільки перший клас підготовки. А треба п’ять
класів...
— Отож готуйте їх. Доганяйте наш колгосп,
коли захотіли з нами змагатися, — сказала Мари-
на, — а ми через п’ять днів знову приїдемо.
Отак корови оскандалили Кіндрата Мисочку.
2. І ОТАКЕ БУВАЄ...
Вісім років в колгоспі «Зелені лани» їла сіно і в
упряжці бігала рижа кобилка. Чи була вона змал-
ку перелякана, чи що, бо за вісім літ ні разу не
жеребилася? Саме через те і прозвали її в артілі
«Дівка».
Ото рано бригадир, бувало, і гукає:
— Діду Олексо! Беріть «Дівку» та одвезіть
сводку в райземвідділ.
Сяде старий, щоб їхати, а вона ніяк з подвір’я
не хоче йти. Всі сараї і скирти обітре, доки від дво-
ру одірветься. Сильно впертий характер мала і не
любила ніяких командировок.
І от весною вийшло таке. Подавав наш колгосп
аж в область відомості — скільки є маток і скіль-
ки робочих коней. Голова артілі Мисочка підвівся
тоді на зборах і каже людям: навіщо, мовляв, ми
будемо писати оту рижу кобилу. Вичєркнемо її,
говорить, із списку маток, бо, все одно, лошат не
водить. Я такої думки, каже, що це самий справж-
ній кінь.
— Та де ж кінь, як це кобила! — обізвався ко-
нюх.
5
Подобається "Перець"?
— Якщо подивитися зовні, то воно так, — каже
Мисочка, — а по суті це кінь. Во-вторих, коли я
говорю, то моє слово є розпорядження, — крикнув
голова, бо взагалі він гарячий, мов шкварка.
Рахівник і записав, що за розпорядженням го-
лови колгоспу тяглову силу рижої масті, яка досі
була кобилою, з такого то числа обернути на коня.
Отак та «Дівка» стала парубком.
Так і в райземвідділі запам’ятали, що є в
«Зелених ланах» 6 маток і 30 робочих коней.
Все йшло добре, бо яка воно різниця, чим ти
їдеш — конем, чи кобилою. Аби везла. Та одного
разу вночі втекла з випасу непризнана головою
конячина.
— Звісно, як дівка, чкурнула, мабуть, десь на
вечорниці, — говорили люди.
Щоб легше було знайти, послав Мисочка у ра-
йонну газету об’яву. Але написав її так, що там не
могли толком розібрати, що пропало.
Увечері дзвонить редактор і питає сторожа, що
в конторі був, як точно публікацію вдарити.
— Пишіть, каже той, — «кінь-кобила».
— А це що за порода така? — сміється редак-
тор.
— Це — одвічає дід — так, як ота щепа у нас в
саду: з одного боку яблука, з другого — груші.
Одним словом вийшло у тій об’яві, що пропав
кінь.
Цього тільки й треба було голові сусідньої ар-
тілі. Запріг він ту конячину і їздить собі та посмі-
хається. Мисочка до нього, той не дає. Усі спи-
ски, каже, доводять, що пропав у тебе іменно кінь.
Гарячий голова як розгнівається:
— Це моя, кричить, рідна коняка, тільки я до-
вести не можу.
Пожартував той І повернув.
Після цього випадку, видно, вирішила кобилка
доказати Мисочці, хто вона є.
І доказала.
...Приїжджає у поле на сівбу завідуючий рай-
земвідділу і давай Мисочку пробирати:
6
Copyright © 1922-2023 "Перець"