Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1972 №08 Сторінка 11

(Гуморески)
/ Перець /Журнал перець / Рік 1972 / № 08 / Сторінка № 11
Перець 1972 №08 Сторінка 11 - Гуморески. Мал. В ЗЕЛІНСЬКОГО ГУМОРЕСКА Я рвучко відчинив двері кабінету директора і увійшов, на ходу скидаючи плаща й капелюха. Потім я зняв піджак, тріпнув ним і кинув на бильце крісла. По цьому вмостився з ногами на диван і зі смаком запалив сигарету. Директор, наче язика проковтнувши, отетеріло спостерігав за мною. Диван і сигарета настроювали на лірику. І я задумливо заспівав: «Летіла зозуля через мою хату»... Ви що собі дозволяєте? нарешті вичавив із себе директор. Пропустивши його слова повз вуха, я зробив на дивані «берізку» (якраз був час виробничої гімнастики) і почав за методом йогів кожні три секунди вдихати повітря, а кожні чотири видихати. Зі словами «це просто нахабство!» директор вибіг на середину кімнати. А я, негайно скориставшись цим, зайняв його крісло. По телефону, що стояв на його столі, я подзвонив приятелеві, і ми обмінялися свіжими анекдотами. Директор розстебнув комір сорочки і ввімкнув вентилятор. Я неквапливо гортав свій блокнот, шукаючи номер ще одного приятеля сподівався новий анекдот обміняти на ще новіший. Задзвонив телефон. Слухаю, взяв я трубку. Жіночий голос просив Івана Кириловича. Директора нема і сьогодні не буде. Подзвоніть йому завтра, а ще краще післязавтра. Але це питає дружина, грізно представилася трубка. Дуже приємно, проте нічим зарадити не можу, співчутливо мовив я. Директор побіг кликати міліцію. А я сперся на папку наказів по конторі і безтурботно декламував уголос графік відпусток, що якраз лежав під склом... Міліціонер, уважно вивчивши мої документи, спитав, чому я заважаю директорові працювати. Якому директорові? здивувався я. Нікому я не заважаю. Спитайте, коли не вірите, у секретарки! Вона й вам, як усім відвідувачам, скаже, що директора нема і сьогодні не буде. Юрій ПРОКОПЕНКО. Клаво, не відходь од телефону, я тобі зараз передзвоню!.. АРГУМЕНТ? АРГУМЕНТ! 1. Сидимо ми в гаю. Розмовляємо. Чую, дві симпатичних молодички, вочевидь подруги юності дівочої, кинулися в спогади як воно в молодості любилося та кохалося. Перша: Коли ми з Василем спізналися і покохалися, дак ти знаєш, Оксанко, він мене кожного вечора водив або на кон-. церт, або в кіно. А мій Петро завжди ве-черком мене запрошував або до калини, або до верби. Таке, Оксано, скажеш до верби. Яка там принада?.. Еге-ге, Галинко, не кажи і не говори чудова знада. Місяченько сяє... Соловейко тьохкає, й ніжненько на руках нолихаючи миле дитятко,…
 Гуморески

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"