ГУМОР І САТИРА

Перець 1972 №08 Сторінка 7

(Гуморески)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1972 / № 08 / Сторінка № 7

Перець 1972 №08 Сторінка 7 - Гуморески. .Мал А АРУТЮНЯНЦА ш ш ДАЛИ ПЕРЦЮ! У їдальні Львівського сільсьногосподар сьного Інституту, що у селищі Дубляни Не-стерівсьного району, постійно були тамі оригінальні страви: борщ, приправлений трісками, шніцель, трохи м'яиший за цеглу, сметана, розведена кефіром. Зате тут ніколи не бував директор Львівського тресту їдалень N9 2 Бочан І. І. Студенти написали про це листа редакції і попросили, щоб товариш директор завітав до їдальні. їхнього прохання Перець виконати не ЗМІГ, бо після того, як лист був надрукований у двадцять другому номері журналу за 1971 рік. Бочана за кричущі недоліки в роботі їдалень з посади зняли. Зате страви після цього стали значно смачнішими. ПЛАТА ЗА ІДЕЮ Скільки людині треба щіток? Одну для одежі, одну для взуття та одну для зубів. Ну, І ще під. мітати, скажімо, хату білити. Коротше кажучи, великих витрат це причандалля не потребує І на сімейному бюджеті помітно не відбивається. А от директора Тернопільського районного побутового комбінату Василя Степановича Никифорчишина воно таки відчутно вдарило по особистому бюджетові: заплатив за щітки 960 карбованців ще й 19 крб. державного збору... Хоч, правду кажучи, він тих щіток І у вічі не бачив. Бачив він одного разу у своїм кабінеті лише жителя сонячно» Одеси Йосипа Мойсейовича Фердмана. Той з’явився йому перед очі, як чарівне видіння. Не просто з'явився, а із спокусливою обіцянкою відкрити при комбінаті казково прибутковий цех по виготовленню щіток. Майстрів обіцяв доставити з тої ж таки Одеси. За старшого майстра брався бути сам Йосип Мойсеиович. Така блискуча Ідея директорові комбінату страшенно сподобалась. Він мерщій оформив громадянина Фердмана на роботу і забезпечив його відповідними документами, які давали право укладати торгові договори з замовниками на збут нової продукції. Громадянин Фердман документи ті взяв і розтав, як вранішній туман. ВІД блискучої ідеї про надприбут-ковий цех довелося потроху відвикати. Та несподівано з далекого Донецька знов надійшла вісточка про таємничого південного гостя. Ні, не від нього самого, а від Пролетарського відділу робітничого постачання, з яким й. М. Фердман уклав договір про поставку донеччанам з тернопільського комбінату щіток на суму 19.215 карбованців. Тепер так; або щітки, або штрафі заявили донеччани. Щіток, ясна річ, не було. Довелося платити штраф. І не з номбіна-тівсьної каси, а з власної, рідної кишені Василя Степановича Никифорчишина. Бо за головотяпство, ян відомо. надбавки до зарплати не дають, а якраз навпаки... Отаким чином І вимело, наче щіткою, з особистого бюджету Василя Степановича 960 карбованців нуль-нуль копійок та ще 19 карбованців державного мита. Тільки блиснулої Де ж тепер подорожує одеський чудо-щіткар? І кого спокушає райдужними картинами казково прибуткових підприємств? м Тернопіль І. ФУРМАНЧУИ. нотияя тойтщя Мал В ЗЕЛІНСЬКОГО Андрій Пилипович застебнув піжаму на єдиного гудзика, спіткнувся об модні туфлі, кинуті дружиною посеред кімнати, захлинувся чомусь солоним чаєм і гірко зітхнув. Щодня одне й те ж. Поліна біжить на роботу, залишаючи в хаті неймовірний розгардіяш. А спробуй лиш натякни, відрубає Я тобі не хатня робітниця. Ні, ні, з цим треба кінчати. Але як? Невеселі роздуми Андрія Пилиповича перервав дзвінок. На порозі стояла кирпата дівчина з чемоданчиком у руці. Драстуйте, я Настя. З вокзалу прямо до вас. «Цього ще не вистачало, подумав ошелешений господар. Добре б іще справжня родичка, а то сьома вода на киселі, троюрідна племінниця по жінчиній лінії». А де тітка Параска? запитала гостя. «Це вона Поліну так величає. Ну й иу... А врешті, чого від неї вимагати дитя природи. Приперла з хутора в столицю. Тепер почнеться: де те, навіщо це, як туди, куди звідти? Це плитка? Ах, холодильник? А це холодильник? Ах, телевізор' Одне слово село...» Переодягаючись у спальні, Андрій Пилипович роздратовано слухав, як Настя виконує фантазію на теми народних пісень у супроводі незрозумілого гуркоту меблів. У вітальні його чекала несподіванка Спорудивши зі стола і стільців піраміду, дівчина знімала з люстри павутину. Враз Андрія Пилиповича осяяло Поліна півроку гасає по місту, шукаючи хатню робітницю А тут доля зробила їм такий подарунок Тепер головне не виказати своєї радості, не сполохати щастя, яке саме прийшло. Надовго до нас? вкрадливо запитає Андрій Пилипович. Та днів на десять. Чого ж так мало? Поживи у нас, погуляй. А захочеш назовсім залишайся. Спасибі, подякувала Настя. В колгоспі робота чекає. Господар поблажливо усміхнувся. Ну, що там за робота? Хіба ж такій дівчині, як ти, місце в колгоспі? Залишайся у нас. Звариш обід, помиєш тарілки, збігаєш до магазину і цілий день вільна пташка. А спатимеш на кухні: там тепло й затишно... Квартира в нас, бачиш, перший сорт. За чистотою згісно, слідкувати доведеться це тобі не корівник. Це точно, погодилась Настя. Як- ГУМОРЕСКА би у мене в корівнику стільки пилюки було, мене б давно…

Гуморески

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"