ГУМОР І САТИРА

Перець 1972 №04 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1972 / № 04 / Сторінка № 7

Перець 1972 №04 Сторінка 7. У гостях, кажуть, добре, а вдома краще. Та от доведи ж ти їм, молодим-зеле-ним... Ні, каже, мамо, поїду. На Донбас, у край шахтарський. На будови хімії, на підприємства важкої індустрії там руки робочі отак потрібні! А за життя-буття моє, каже, не хвилюйтеся, я вже дорослий. Та й умови для робітників тепер люкс. Що ти йому на те скажеш? Пода-ався... Воно умови й, правда, тепер ловкіші. Зайди в гуртожиток от хоч би й шахти імені Мельникова у Новодружеську то натуральний таки тобі люкс: і килимові доріжки, і телевізор, і кухня, і пральня, і червоний куточок, і бібліотека, і кімната для занять, і... Та, господи, чого тільки не-маєі Любительська радіостанція і та є. Приходь, мудруй собі над короткохвильовими передатчиками, перегукуйся з усякими там континентами. І так чисто, культурно скрізь. Переступиш поріг скидай робу у роздягальні, домашні виступці взуй, тоді йди... Для коменданта гуртожитку Мотрони Ти-хонівни Верзун усі мешканці «хлопчики» та «синочки», вона їм тут наче за рідну маму. І святковий вечір для них влаштує, й подарунки організує на весілля а чи на проводи, а як хтось, бува, в чім і проштрафиться, то візьме його тихо за руцю й поведе на другий поверх, у музей бойової І трудової слави. Дивись, каже. Бачиш, фотографії? Заслужені люди, з орденами й медалями. А всі вони в нашім гуртожитку жили... Що ж ти підводиш їх, серденько? Бешкетникові аж жарко стає. Не буду, проситься. Тихонівно, от вам слово мужчини. І більш ані-ні. Усвідомлює. А хіба таких люксів тепер одиниці? Та об’їздіть хоч би й усю Ворошиловградщину хороми стоять, а не гуртожитки! Тільки от лихо: не завжди в ті хороми свідомий народ потрапляє... Що вже прибираєш-прибираєш за ними, слізно бідкається обслуга гуртожитку № 7 тресту «Лисичанськхімнафто-буд», а воно ж як смиконе чарку та як забереться з чоботиськами на ліжко, та як наробить розгардіяшу в кімнаті за три дні не домиєшся... Звідки ж береться оте «воно»? І чого «воно» отаке нечупарне та немудре, чого «воно» в чарку заглядає, прогулює і взагалі такі коники часом викидає, що дільничному уповноваженому, симпатичному Іванові Івановичу Лифенку, доводиться його діб на десять п’ятнадцять в інше, не таке комфортабельне житло перепроваджувати? А давайте послухаємо самого Івана Івановича. Та «воно», каже Іван Іванович, до п’ятнадцяти діб і не доходило б, якби на нього більше уваги звертали. А то вирветься такий молодець із-під маминого крилечка, крутнеться на волі сюди-туди, от і закрутилась у нього, бідного, буйна голівонька... А його начальству, профспілково му а чи комсомольському керівництву чогось дуже ліньки в гуртожиток зазирнути, тутешнім життям та буттям поцікавитись. Он у нашому сьомому гуртожитку живуть люди з п’ятдесяти п’яти різних організацій, а тільки начальник відділу кадрів управління «Спецбуд» сюди дорогу і знає. Покличемо із ним, буває, отакого молодця до мого кабінету, поговоримо задушевно й профілактично - дивись, уже йому й горілочка не смакує, уже й працювати йому закортіло, і вчитися... А…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"