Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1974 №04 Сторінка 3

Журнал Перець 1974 №04 Сторінка 3. (КОМАНДИРОВОЧНИЙ У ВІДРЯДЖЕННІ) Ви ніколи не були у Херсоні? Був. А що? Правда, чудове місто? Прекрасне. І місто, і люди, і готелі, і театри, і ресторани, і, звичайно, славнозвісні херсонські кавуни. Оце і я їздив. Поселився у готелі «Київ». Дали мені одномісний номер. На двох. Як на двох? А отак. На мене і на «Славутича». З песиком їздите? їжджу з портфелем, а номер дали з телевізором. Кажуть: «Беріть і дивіться на здоров’я!» А я їм: «Не можу. У мене зіпсована нервова система». А вони мені: «А ви не вми- кайте». «Не буду, відповідаю. До того ж завтра у район виїду». Поїхав. Через день повертаюсь. «Ви що, не ночували у нас сьогодні?» питає адміністраторка і посміхається. Багатозначно. «Не ночував», чесно признаюсь. «Кгм», вимовляє вона якусь абревіатуру і в квитанції ставить: «З крб.» «Чому три?» запитую. «П’ятдесят копійок за телевізор». «Я ж не вмикав... Нерви у мене»... «Воно й видно, каже адміністраторка. За п'ятдесят копійок лемент зчиняєте». «Не за п’ятдесят», кажу, і замовк. Справді незручно стало. Дрібниця ж... Дрібниця, а неприємно. «План. каже. у нас». «Ну, коли план, відповідаю. то беріть. Чого для плану не зробиш»... А у ресторан ходили? Ходив. Чудовий ресторан: стіни у дзеркалах, меню з квіточками, на столі пляшки з шампанським, яблука, цукерки, шоколад, офіціантів більше, ніж відвідувачів, а столів вільних більше, ніж тих та інших. Сідаю за перший-ліпший. а офіціантка мені: «Тут зайнято». Я за другий і там перед носом табличку з написом «Зайнято» ставить. «Що ж це усі вільні столи, виходить. зайняті?» цікавлюсь. «Чому всі?! Он. де ті п'яні сидять, вільне місце». Сідаю. Через хвилин двадцять офіціантка підходить: «Вам що?» «Борщ, шніцель, компот», кажу «І все?» кривиться вона. «Все». уже кривлюсь я. «А ще галас зчиняє. до когось звертається вона. Ніби в їдальню піти не можна... З такими виконаєш план ..» І пішла... З'явилася аж через годину... * * * А як ви заходили в ресторан: з готелю чи з вулиці? З вулиці. Швейцар порадив. А я йому: «Та ж на вулиці он дощ який! Ллє, як із відра. Простудитись можна». «А ви збігайте в номер, візьміть пальтечко, плащик і на вулицю» «З готелю ж простіше?!» «Простіше, тільки що ж тоді мій ко-лега-гардеробник робитиме, коли всі у ресторан роздягнені бігатимуть?» «У нього…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"