Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1974 №17 Сторінка 4

(Житіє святих і нечестивих, Гуморески)
/ Перець /Журнал перець / Рік 1974 / № 17 / Сторінка № 4
Перець 1974 №17 Сторінка 4 - Житіє святих і нечестивих, Гуморески. ПІДЛАБУЗНИК НА ТОМУ СВІТІ Дозвольте, Іване полижу. Петровичу, я за вас сковороду Ангел: А я тут за сумісництвом, на півставки!.. Неподобство! Хто це страховисько до раю пустив?! Т-с-с... Це ж племінник самого святого Петра! Якщо вам колись знадобиться натуральне, свіже пташине молоко, і ви не зможете знайти його самі, не сумуйте. Зверніться до нашого Кирика, себто Кирила Маврикійовича Канди-би, і матимете все, що вам треба. Хто такий Кирик? Чоловік з нашого колгоспу, завгосп по професії. Немає такої професії, скажете? То ви не знаєте. Є. Кирик вже мало не двад цять років завгоспствує і так напро- на цім ділі, що сам голова з усім правлінням без нього як без рук. Дефіцитні запчастини для колгоспу, ба, навіть трактори і ком байни без нарядів усе зробить, усе дістане Кирик. Ну, звичайно, коли треба Кирикові для діла якийсь там бідон меду, кузов-два кавунів чи фруктів, живності центнерів два, го лова ніколи не відмовить. А Кирик уже сам знає, кому треба, коли треба і скільки треба. Та що там правління все село за Кирика горою: потрібна він людина. Нікому ні в чому не відмовляє. Будуєте ви, скажімо, дім, а дощок і шиферу немає. Ви, звісно, до голови правління по допомогу, а він вам: «Немає!» Ви до Кирика. Кирик: «Мм-да, трудненьке діло, трудненьке». Примружить хитрувато очі, підправить великим пальцем лівої руки сивуватого вуса, подумає трішки і запитає: «А скільки треба?» «Та на хату, вісім на дванадцять у мене», відповідаєте йому. «Ого! Цілий палац ставиш!» «Та який там палац. Як у всіх, так і в мене». «Ну, от що. їдь до міста за цією ось адресою». Напише вам папірця, підпише внизу «Кир» і все. Отой папірець для вас, мов чарівна паличка. Варто поїхати, куди скаже, і махнути ним, перед ким скаже, все, як на самобранці, перед вами з’явиться. Отакий наш Кирило Маврикійович справжній маг і чародій. Посада в нього ніби непомітна, оклад для скромненького життя, а надумав новий дім для себе ставити, зробив шенщтш ГУМОРЕСКА ВАМНМИ отак: х-ху! і, мов з води, особнячок на вісім кімнат зі скляною верандою виріс за одне літечко. На другий рік Кирик: х-ху! і побіля особнячка з’явилась кухня з їдальнею і гаражем. Ще раз: х-ху! і новесенька «Волга» закотилась у гараж. Двір у Кирика невеличкий, обнесений красивою металевою огорожею з витіюватими візерунками, увесь фруктовими деревами засаджений і під кожним деревом вулик. Любить Кирик медок. У нього навіть вуса над верхньою губою не сивуваті, а жовтуваті, наче медком змащені. А ще поважає його голова за лагідну натуру. Ніхто ніколи не чув, щоб він із кимось сварився. Буває, навіть образить хтось його, критикне десь ніколи не розсердиться. Та, правду сказати, ніхто його й не критикує по-справжньому. Одного разу я, було, здорово намірився виступити на зборах та проїхатись по ньому за одне дільце, але не вийшло. А не вийшло тому, що на огорожу в мене матеріалу путнього не було. Ставив я її коло хати з простенького штахетника, аж іде Кирило Маврикійович та: Нащо оце, чоловіче, час даремно витрачаєш? Ніякого ж виду від твого двору, всю вулицю зіпсуєш. Я хотів, було, щось заперечити, а він: Ну, чого ти, діло кажу. Привезу тобі завтра з міста огорожу, як ото у мене. Я спершу відмахнувся від його послуги, так жінка як напосіла на мене, як напосіла! Не було куди подітись, узяв. Красивий тепер мій двір, не псує вулиці, а тільки критикувати Кирика на зборах не наважився. Совісно якось зробилось. А скоро сталося так, що й зовсім здружилися з ним. Рій його якось залетів у мій двір і повис на вишні. Прийшов Ки рик, зняв його, хотів додому нести, а потім каже мені: Грицько, візьми цей рій собі, дитина в тебе росте, хай медком ласує, я тобі й вулика дам. Не хотілося мені зв’язуватися з тим роєм, а дружина знову як напосіла на мене, як напосіла. Взяв рій. Тепер і в мене є бджоли. Кирик навчив доглядати їх, розмножувати. Одне слово, у меду тепер і мій вус. Живу з Кириком душа в душу. Сіли одного разу обідати під яблунею після трудів біля бджіл, випили по малесенькій, я й кажу: Талановита ви людина, Кирику Маврикійовичу, вам би не завгоспом, а головою нашого колгоспу бути. Головою? Ні, головування мені ні до чого. Боїтесь? Нічого я не боюсь, Грицю, і от що скажу тобі по-приятельському: коли хочеш від життя задоволення мати, у середнячках ходи. Чого б це? здивувалась моя дружина. Чого? От, приміром, подивись на цю посудину, показав він на макітру з варениками. Дивлюсь. А тепер уяви, що всі вареники номенклатурні працівники нашого колгоспу. Уявив. А коли уявив, то подивись, де більше сметани внизу чи зверху? Звісно, внизу. Отож-то. Тепер поміркуй гарненько, подумай. Внизу вареники у сметані плавають, а на виделку найперше потрапляють ці ось, що зверху, бо ж у всіх на виду вони... Не знаю чому, а ото відтоді, як розповів Кирик про макітру з варениками, так мене й тягне труснути добряче нашу номенклатурну макітру, та так,…
 Житіє святих і нечестивих  Гуморески

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"