Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1974 №08 Сторінка 5

Перець 1974 №08 Сторінка 5. Мал В ГОРБАЧОВА МІСЬКЕНЕРГОР За звичкою вони й тут слідом за нами йдуть. «Менш за все мені хочеться бути переробленим на ковбасу, але, схоже, не минути цієї долі. Розповім чому. З людьми я спілкуюся уже давно, отож навчився розуміти не тільки «но!» та «тпру-у-у!» На навколишню дійсність погляди маю досить прогресивні. Принаймні, не, стаю дибки, як дехто з наших, від того, що механічні кінські сили витісняють конячі. Бо розумію, що на мій вік коням роботи ще стане. Справжній господар не ганятиме за кожним центнером січки, зеленої маси, бочкою води двадцяти- чи п’ятдесятисильний трактор. Та одного разу підслухав я випадково розмову трьох голів колгоспів. Вони аж цвіли від радості. мені до копит прибиватимуть гвіздками, дорожчими від золота. Тоді я просто собі здивувався, а підслухавши розмову трьох голів колгоспів, глибоко замислився, наслідуючи, як уже згадував, людську рекомендацію. Мало не до крові збиті копита, які почали забувати, що таке підкова, стимулювали роботу мозку. Однак навіть у моїй великій голові не вкладалося: як це могли маленький ухвальний гвіздок перетворити на велику проблему? Одного разу зустрів я свого земляка. Народився він у нашому селі Русові, та потім пішов угору, тривалий час працював, у Києві, отож мислив, звісно, масштабніше, ніж я. За торбиною з НЕХАЙ КІНЬ ДУМАЄ?.. (Сповідь колгоспного Гнідка) Щойно виклопотав два новісіньких комбайни, похвалився один. А я на грузовики розжився, похвалився другий. А я десять кілограмів ухналів роздобув, похвалився третій. Та ну-у-у? недовірливо протягли перші двоє, і обличчя їхні засвітилися неприхованою заздрістю. Як це тобі вдалося? Секрет фірми, відповів третій. Тоді, ті двоє підхопили його під руки і потягли в чайну. Наміряючись, очевидячки, розв’язати йому язика з допомогою напою, у назві якого є щось від коняки, А мене підслухане змусило замислитися. Я взагалі останнім часом намагаюся побільше думати, наслідуючи людську рекомендацію «нехай кінь думає, у нього голова велика». Пригадав, що наш колгоспний зоотехнік свариться з інженером, коли в кого-небудь із нас відпаде підкова. До речі, нас у господарстві майже півтори сотні, усі ми без роботи не сидимо, в бездоріжжя особли- во: забезпечення ерм кормами лежить повністю і» на нашій шиї. Ясна річ, підкови відпадають дуже часто і тому дуже часто свариться зоотехнік. Де я ухналів на таку ораву візьму! свариться у відповідь інженер, не знаєте хіба, що зони на вагу золота? Чудеса в решеті! Ніколи не думав, що підкови вівсом ми розговорилися, от я й повідав йому про своє наболіле. Він голосно заіржав. Не конячого розуму це діло. Міністерські уми б’ються над ухнальною проблемою. Мені один знайомий кінь розповідав, що він якось стояв з возом біля республіканського об'єднання «Укооплісгоспторг» і чув, як солідний на вигляд дядько з портфелем казав іншому, не менш солідному, дядечкові, але без портфеля: «Нічим не можу вам допомогти. Судіть самі: республіці потрібно до 300 тонн підковних цвяхів. Міністерство місцевої промисловості, запланувало виробити в 1973 році…


 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"