Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1975 №05 Сторінка 3

Журнал Перець 1975 №05 Сторінка 3. ВОНИ ПРИНОСЯТЬ ЛЮДЯМ РАДІСТЬ НАЙСМАЧНІШИЙ ІЗ РЕПОРТАЖІВ, ЯКІ АВТОРОВІ ЦИХ РЯДКІВ БУДЬ-КОЛИ ВИПАДАЛО ПИСАТИ З’їсти цукерку, тістечко чи шматочок торту не штука. Деякі професіонали ковтають, навіть не розжовуючи. А от виготовити цей, грубо кажучи, продтовар так, щоб він припав до смаку найвибагливішому гурманові, то вже, якщо хочете знати, мистецтво. Це вам скаже будь-яка господиня, котрій хоч раз доводилося мати справу з подібними делікатесами. Це вам авторитетно підтвердить і бригадир карамельного цеху Валентина Йосипівна Початуй, яка на цих делікатесах, можна сказати, виросла. З 14-літньої невмілої дівчинки виросла вона на Київській кондитерській фабриці імені Карла Маркса до Героя Соціалістичної Праці, секретаря цехової партійної організації, члена ЦК КП України! Валентина Йосипівна зі своєю бригадою робить карамельки не тільки вміло і смачно, а й багато. За три роки жінки виконали план дев’ятої п’ятирічки! Скоро виконаємо й десяту, усміхаються карамельниці. Люблять у нас солодощі і діти, й дорослі, тож наша продукція швидко розходиться. Розходиться вона і по Києву, і по області, і по всій Україні, і по Росії, й по середньоазіатських республіках, і по Закавказзю... Аж 25 сортів карамелі й цукерок надсилаються в Польщу, Чехословаччину, Угорщину, НДР, ФРН, на Кіпр... Отака географія київської цукерки! Бо вона, та цукерка, з ножним роком стає все смачнішою. Дуже вже їй кортить сподобатися споживачеві. Тим-то у 1973 році чотири найменування кондитерських виробів, а у 1974 вже аж чотирнадцять найменувань добилися високої честі носити на собі Знак якості. Добилися, звичайно, не самі, а з допомогою таких чудових майстрів, як Валентина Йосипівна Початуй, керівник бригади по виготовленню тортів «Київський» і «Хрещатик», майстер «Золоті руки», кавалер ордена «Знак пошани» Володимир Родіонович Жданов. бригадир бісквітного цеху, делегат XVII з’їзду ВЛКСМ Світлана Комариста та багато, багато інших. Онрім солодощів, які вже міцно завоювали серця ласунів: «Білочка», «Наталка Полтавка», «Черевички», «Маруся Богу-славка» і так далі, на фабриці народжуються і тут же заявляють про себе яскравими етикетками та чарівним смаком нові сорти. Ось вам, наприклад, цукерка «Запорожець за Дунаєм»... Ну, просто ж таки сама проситься в рот! Ото тільки що назва, правда, трохи насторожує. Уявляєте: З’їж, доцю, з’їж «Запорожця»! Або: Синку, ну чого ти того «Кобзаря» у руцях мусолиш? Кусай його, ну! Чи ще отак: Ма-а-амо! А цюця «Оленку» з’їла! Мамі погано. Добре ж, як вона зразу допетрає, що Олен-ка то не менша сестричка маленького Вови, а всього тільки назва шоколадки! Нічого не скажеш не все продумано з назвами. Але це ще не все. Ви подивіться, подивіться на цей агрегат, тягне мене за руку Галина Олександрівна Ярова, машиністка-загортувач-ка цукерок. Ні, ви тільки підійдіть до нього! Далі я вже нічого не чую, бо агрегат так торохтить, рипить і стогне, ніби ось-ось розсиплеться. А поки що він в усі боки розсипає на підлогу цукерки... Це називається потокова лінія, кричить мені на вухо Галина Олександрівна. Або ще нервовимотувальна. Бо тільки налагодиш як вона знову ламається. Ех, привести б сюди попрацювати отих мудреців, що її встановлювали! Як бачите, і в солодкому цеху буває не завжди з медом... Але якби хто-небудь сказав оце Галині Олександрівні: кинь, мовляв, своє кондитерство, йди на…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"