ГУМОР І САТИРА

Перець 1975 №10 Сторінка 9

/ Перець /Журнал перець / Рік 1975 / № 10 / Сторінка № 9

Перець 1975 №10 Сторінка 9. МИСТЕЦЬКІ СИЛУЕТИ А почалося з «дванадцяти колін»... Якби він не став композитором, то, очевидно, був би поетом. І не виключено, що сатириком. Бо написати: Музиканти вдарили по струнах... Струни різонули слухачів, А слухачі... побили музикантів, може людина, яка не лише причетна до музики, а й має сатирично-гумористичне відчуття... Та не станемо гадати, ким би він був Олександр Іванович Білаш, зупинимось на тому, ким він є. Але спершу трохи біографії. Років йому 44 з «хвостиком». Має двох доньок і дружину-співач-ку. Заслужену артистку республіки Ларису Іванівну Остапенко першого слухача й «випробувача» його творів. Має він рояль, за яким створив: а) близько 300 пісень; б) оперу «Гайдамаки» й монооперу «Балада війни»; в) балетну симфонічну сюїту «Буратіно»; г) музику до тридцяти з гаком фільмів та багатьох спектаклів; д) і за яким творить оперу «Прометей» (за поемою А. Малишка). У паузах між музикою пише «для себе» вірші та сатиричні мініатюри. І має він ще старенький акордеон на тридцять два баси. З тою акордеона колись і почалося все. Грав у селі на вулиці, на гулянках. Репертуар мав багатющий, а техніку неймовірну: коли витинав польку, не видно було пальців так бігали по клавішах. У сімнадцять років сам придумав вальс «на дванадцять колін» і подався в Полтаву до музичного училища. Тут доля вирішила зіграти з сільським парубчаком злий жарт. Постала вона перед ним у образі естета-музикознавця, портрет якого композитор Білаш пізніше відтворить у сатиричній мініатюрі: Він в музиці усі канони знав, Використовував як треба домінанту. Але, на жаль, багато злості мав І ані крапельки таланту. Полтавський «знавець музичних канонів» авторитетно й категорично заявив, що в абітурієнта із Олександр БІЛАШ Дружній шарж А АРУТЮНЯНЦА. села Градизька немає й крихти музичного слуху... Сашко почепив на плече акордеон і поїхав. Тільки не додому... Ні в Житомирському музичному училищі, ні в Київській консерваторії на композиторському факультеті доля більше не наважувалася жартувати з ним. А потім прийшла популярність. 1962 року за музику до фільму «Роман і Франческа» він був офіційно визнаний кращим композитором року згідно опиту газети «Советская культура». Популярність росла з кожним твором, бо в пісні він зумів поєднати земне, почуте і всотане на рідній Полтавщині, з новими ритмами життя, з сучасним пульсом усієї країни. «Впали роси на покоси» (вірші Д. Павличка), «Цвітуть осінні тихі небеса» (А. Малишко), «Ясени» (М. Ткач), «Я жил в такие времена» (М. Рибалко) ці та інші пісні за-звучали з естради, по радіо, витісняючи невибагливі, низькопробні «шлягери»-одноденки. У нього чимало «ворогів». Особливо серед пое-тів-невдах, які думають, що його музика просла вить їхні творіння. Але Олександр Білаш поезію розуміє й вибирає тільки найкраще, найпоетичні-ше. Тому й «синхронна» його музика з текстами, тому й хвилюють, полонять душу його пісні: і ліричні, й патріотичні сповнені громадянського пафосу й молодечої наснаги. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, лауреат премії ім. Ленінського комсомолу та республіканської премії ім. М. Островського, заслужений діяч мистецтв Української РСР, він багато їздить по країні, багато отримує листів. Є серед тих листів і досить незвичайні. Зокрема, такий: «Дорогий Олександре Івановичу! Пише вам колишній злодій... У Харкові на вокзалі познайомився я з Тамарою. А, між іншим, «працював» я, головне, з жінками, бо сам хлопець на вигляд геройський і симпатичний. Ну, забив Тамарі баки компліментами…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"