Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1977 №02 Сторінка 3

(Усмішки)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1977 / № 02 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1977 №02 Сторінка 3 - Усмішки. Чи знаєте ви, що... .в селі Крнштопівці Іллінецького району на Вінниччині існує пошта на папері. Спочатку зв’язківці відкрили П торік перед Жовтневими святами, потім перед Новим роком, тепер збираються відкрити до Першого травня. Папір терпить, а от люди?.. ...перед тим, як пройти медогляд чи просто записатися до лікаря, майбутні пацієнти обов’язково приймають грязі . Бо інакше до дільничної лікарні Дачна (БІляїв-ськнй район Одеської області) не потрапиш. По вулиці Волгоградській така грязюка, що ні проїхати, ні пройти. ...найбільша віддаль між автобусними зупинками в селі Карпатському Турківського району Львівської області. Щоб добратися до найближчої зупинки, карпатцям потрібна протьопатн щонайменше 7 кілометрів по бездоріжжю та багнюці. Бо обіцяну семикіломет-рову дорогу від села до найближчої зупинки маршрутного автобуса уже тягнуть два роки. Але обіцяного, як відомо, ждуть три... ЯКА РІЗНИЦЯ!.. Уздрівши Поні, заревли Осли: Нарешті, Коней ми переросли! Та це ж, озвався Віл, не коні Поні! Яка різниця?! Поні міні-Коні! КОПІЙЧАНА СТІЙКІСТЬ Я нерозмінна, я тримаюсь стійко! Карбованцю хвалилася Копійка. Євгенія КАРАМІНА, Микола РОЗУМНИЙ. м. Донецьк. Ваш підгорілий шашлик ще й досі коптить. УС МІШКА Я кинув пити. Зятю ти мій дорогий, щебетала теща, цілуючи мою руку. Соколе мій яснокрилий, сідай ось тут. Ні, краще на моєму місці біля радіоли. , , їж, їж, милий, ніжно торкала мене за плече дружина і підсувала різну смакоту. Берн ковбаску, холодець. Скуштуй вареничків із сиром. Спеціально для тебе готувала... В цей час на порозі з'явилась сусідка, яку я ще вчора вилаяв останніми словами, бо вона обізвала мене алкоголіком. Кинув пити? сплеснула сусідка руками і впала на коліна. Вибач, любий сусіде, за те, що я на тебе грішне слово сказала. Я зрозуміла, що воно більш підходить до мого чоловіка. А ти тепер святий. Правильно робиш, що не п'єш... Через деякий час прийшов голова колгоспу. «Ну, думаю, буде розмов. Я ж позавчора сп'яну трактором кобилу покалічив». Значить, кинув пити? лагідно запитав голова і потис руку. Молодець! А я оце думав, кому премію дати. Сьогодні приймай тракторну бригаду. Бригадиром будеш. А через кілька днів дамо тобі путівку в будинок відпочинку. Потім прийшли школярі з квітами, наш дільничний, представники сільської інтелігенції. І бригадир мій Іван Петрович не обминув. Всі вітають мене, щастя зичать, фотографують для районної газети. А Іван Петрович усе шепоче не вухо: Прости, друже. Прости, рідний. Я свиня. Це ж я заяву в міліцію написав. Це ж я просив голову колгоспу, щоб тебе зняли з роботи. О, горе мені! Звідки ж було знати, що ти пити кинеш. Прости. Не прощу! скипів я. Пощади не буде! Час розплати настав! і кулаком на Івана Петровича замахнувся. А всі мене підтримують, кричать: «Дай йому, дай! Хай знає, як на непитущого наклепи зводити!» А я розійшовся, прицілився гарно, та кулаком бригадира по голові. Аж загуло... Коли це чую жінчин крик: Ах ти ж, паразит! Так ти ще й б’єшся?! Подивіться на цього мучителя! Серед ночі п'яний приповз, спить, як убитий, його на роботу піднімаю, а він мене кулачиськом по голові стукає! Повів я очима довкола. В кімнаті нікого, крім жінки, немає. А сам я в ліжку лежу, прокинувся, значить. Спітнів увесь, а голова ледь не розколеться. «Тьху ти, подумав. Значить, все мені привиділося? Значить, приверзлося, що я пити кинув? І присниться ж отаке на п'яну голову». Віктор БАРАНОВ. м. Київ. ПОРТРЕТИ І ПРИКМЕТИ ГЛУХИЙ Мабуть, в цьому не чує він злого, що на серце глухий і на слово, що душею він також не чує, бо глуха в ній тетеря ночує. Глухне зовні він і зсередини, він глухий до людей, до людини. Кажуть старші і скаржаться діти: Треба грому! таких розбудити. ГІРКИЙ Такий гіркий, аж ріже очі прогіркло-кислою сльотою, і поруч стать ніхто не хоче, бо вмить проймає гіркотою. СКАРЖНИК Він скаржився, як дихав, він душу скарг носив. В бібліотеці навіть він книгу скарг просив. Микола СИНГАІВСЬКИЙ. Хто хоч реї побував у Заліщиках, не дасть мені збрехати: досхочу намилуватися цим невеличким чудовим містом важко скільки не милуєшся, а все наче мало. Та з містами бува, як із дівчатами: гарна дівка, усім наче взяла, а щастя не мас. От і з Заліщиками так. Щоразу місто непокоять якісь несподівані проблеми. То, пригадую, схопила його помідорна лихоманка. Річ у тім, що завдяки особливому мікрокліматові, тут рано дозрівають помідори. В інших районах лише перше зелене листячко на деревах пробивається, а заліщаиці вже збирають урожай ранніх томатів. Це, звісно, приємно. Та в цьому ділі якось намітився перекіс: помідори везли в Архангельськ, Мурманськ, обминаючи місцеві заготконтори. Це, крім іншого, породжувало здирницькі настрої, які, відомо, не користуються шаною в нашому суспільстві. Впорядкували нарешті помідорну справу. Коли раптом нова пошесть будівельна лихоманка. Почали тут зводити приватні кам’яниці-палаци,…
 Усмішки

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"