Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1977 №07 Сторінка 7

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1977 / № 07 / Сторінка № 7
Журнал Перець 1977 №07 Сторінка 7. В І і І Л*, і* Сл ш ч- НАШІ ВИДАТНІ ОНОПЕРЧАНИ і- і д ш ІУта роз-любовну істо- взаємо- Ми сиділи на дубках біля сільбуду, і Фе-дя, обнявши мене однією рукою й примруживши око, час од часу спльовуючи, повідав мені сумну свою рію: Спочатку наші дипломатичні унькою були досить добрі й нормальні: обніму, було, кріпко, цмокну в щоку, а вона лише солідарно підморгує та хіба коли-не-коли скаже: «Федько, не політиканствуй, куди ти ото рукою поліз? Ану зараз же вийми!» У Д відносини з уньчиній клуні я був, як у себе дома, це було, так би мовити, моє повпредство. Прийду, ляжу на примістку й почуваю се- бе, як недоторканна особа на ворожій території. иг к X 2 ц ф 2 -ши Гуш митровмч Ковтун Іван Д (1906 1937 рр.), який виступав під псевдонімом Юрій Вухналь, належить до зачинателів українського радянського гумору й сатири і вважається одним Із перших авторів «Червоного перцю» (так у 20-ті роки називався «Перець»). Самобутні твори Юрія Вухналя, вміщені у і Я К ІЙ ка, а то б пропадай молоде життя моє. Після отого конфлікту Дуньчиними припинив з Дунькою багатьох збірках («По зло-«Початкуючий», й діяльність бі», «Початкуючий», «Життя й діяльність Федька Гуски», «Одружіння Гаврила Ратиці» та ін.), полюбилися читачам своїм непідробним гумором, життєвістю, сатиричним запалом І оптимістичною наснагою. Збірки письменника, видані останнім часом, свідчать про те, що інтерес до його творчості з роками не погаснув, що кращі оповідки його і сьогодні користуються попитом у шанувальників гумору та сатири. Подаємо кілька гуморесок нашого видатного одно-перчанина. наснагою. - в ж і і Ж ЗАГСІ Далеко попереду підводи білою блискучою дорогою прямувала вайлувата постать. Коли наші сани порівнялись з нею, постать сміливо сіпнула за по-відки коней і гукнула: Стій, бюрократи, возь Федька Гуску! Федю, озвався нашої під- повер- А-а, я, сідай! А що ж ти думаєш, не сяду? і Федько з розгону стрибнув у сани. Де, Федю, був? У загсі. і Так було до тої пори, доки в наші справи не встрявали Дуньчині батьки й не мали ніякого впливу на її особу. Але якось, Федя зітхнув, Дунька підпала під вплив батька й матері і почала вірити їхнім брехливим наклепам. Захопивши владу до своїх рук, батько й матір ці твердолобі консерватори повели таку скажену агітацію проти мене, що я не знав, де й дітись. От, уяви, одного разу в неділю виходить Дуньчина мати цей міністр внутрішніх хатніх справ на колодки й привселюдно на жіночому, так би мовити, парламенті виступає з провокаційною мовою; мовляв, Федько Гуска барбос і падло, та я його, ракла, й у двір до себе не пущу, а не те що дочку заміж за нього оддам. На колодках у той час була тітка Мокрина, а ти ж знаєш тітку Мокрину це ж не жінка, а чортова радіотрансляція. Через день все село знало про виступ й з усіх боків коментувало промову Дуньчиної матері, натякаючи на загострення взаємовідносин поміж нами та на розрив. Я сам добре почував, що тут пахне розривом. І не помилився. Одного разу я таки під-Дуньку піти погуляти і, залишивши піджак свій у клуні, пішов на леваду. натякаючи мовив І Ти?! Я. А де ж наречена? Федько поважно нувся й показав руками назад. Кажись, он-он чвалає... Ми здивовано озирнулися, а Федько сів зручніше й пояснив: Не підійшла ром... розповідати: Важко тепер, братці, дівчину путящу знайти, дуже важко! Вже в загсі розгледів, що за пташ- характе- І, зітхнувши, почав Через годину повернувся жахливу картину. На побачив до Гапки и мій піджак Дуньчині батьки зробили ганебний наскок. Це був справжній розгром. Як потім виявилося, батьки шукали якогось листа, що начебто я писав Сапронової. Це мене так обурило, та й справді, бра-тішка, це ж було нечуване нахабство, що я тут же, у Дуньчиному дворі, помінявся з матір’ю гострими нотами. На другий день у селі тільки й розмови було, що про розрив. Ворожі до мене кола населення галасували, що, мовляв, так йому й треба, сучому синові, й побоювалися коли б Дуньчиним батькам вікон не побив. Помірковані кола стояли на Ну, а як же ти не шкодуєш? запитав я Федю. Федя глянув на мене, усміхнувся, плюнув і гордо промовив: Мені хіба що зони плакати будуть, а не я. Я ще вчора з хуторів двоє лень одержав. Хвеська Карпова гуляти мій я моєму боці. замов-в неділю закликає, а Горпина Сапронова на покрову прохає прийти. Он як поняв? 1927 р. ПРО КОПИЛКИ БЕЗ СЛІВ: ч ІД 9ЯНМВ з я всякі стосунки й почав ходити до Мотрі. Ходив я, ходив горнеться дівчина до мене, а я візьми та й бухни: Ходімо в загс. 1 батьками А вона: Ходім. Зібралися й пішли. Прийшли, а там черга, та така, як на гріх, не вміщається. Стали ми надворі й стоїмо. Стоїмо, а воно мороз, невесело стало сумні заворушилися про життя молоде і т. ін. Глянув і в хаті мені, думки заворушилися на молоду, стоїть вона, по-посміхається синіла, мене. «І чого б ото, думаю, посміхатися?» Став докладніше фотографію її розглядати незавидна фотографія: у мене носик, а в неї ціла носюра, а в дітей, думаю, спадщини що буде? Горнеться вона до мене: Чи скоро там, Федю! Не вмреш, кажу, почекаєш, не така вже й цяця. она тоді: А ти що? А я: Та не те, що ти! Вона мені: Хто, ти?! Я їй: Я! Вона до мене, а я до неї, я слово, вона десять. Я тоді рішуче: Ти, кажу, що, на розрив нариваєшся? Плювала я на тебе на вона. Я тебе, кажу, плюну, чортова зазноба! За криком незчулися, як і черга дійшла до столу. Товариші, не затримуйте, реєструйтесь швидше, гукає реєстратор. Згодні? Хочете записатись? Я до нього: Та що мені, життя немиле, щоб я з оцією тигрою записався? та…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"