ГУМОР І САТИРА

Перець 1978 №20 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1978 / № 20 / Сторінка № 3

Перець 1978 №20 Сторінка 3. Правду кажучи, бувають у житті хвилини, коли й Перець хвилюється, наче безвусий молодик перед першим побаченням. Саме так воно було й цього разу. І не диво: Перець мав зустрітися із Марією Семенівною Кіх, із жінкою, про яку командир славнозвісного партизанського загону Герой Радянського Союзу Д. Медведєв писав: «Марія була однією з найбільш поважаних у загоні партизанок. Не лише в загоні на усій Західній Україні знали й шанували цю скромну жінку, в якої, виявляється, таке багате, таке чесне й мужнє життя за плечима». А за плечима уже й на той час було: ще на початку 30-х років вступ до комсомолу Західної України; у воленосному 1939 році обрання депутатом Народних Зборів, а відтак поїздка в складі Повноважної Комісії у Київ та Москву на сесії Верховних Рад із просьбою земляків про возз'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною.... Ось чому й хвилювався Перець, ідучи на це побачення. Але як тільки Марія Семенівна потисла йому руку, всміхнулася і запросила сісти, хвилювання як рукою зняло. Бо дружня людська усмішка, самі розумієте, мила для серця Перця. І розмова попливла невимушено. ПЕРЕЦЬ. Маріє Семенівно, наближається знаменна дата 60-річчя Ленінського комсомолу. Я здогадуюсь, що це для вас є певною мірою і особистим святом. Марія КІХ. Ви таки здогадливий: справді й особисте свято. Лише одна поправка: ця дата особливо знаменна не лише для мене, а й для мільйонів людей, які пройшли славетну школу комсомолу. Зверніть увагу: про свої комсомольські роки, на який важкий, скрутний час вони не припадали б, кожна людина завжди згадує з великою приємністю та душевним хвилюванням і гордістю. Бо то роки буремної молодості. Зокрема, мої комсомольські роки припали на справді жахливий період у житті західноукраїнських трудящих, які бідували тоді під неослабним пресом соціального та національного гніту. До Львова я потрапила ще дівчинкою, наприкінці двадцятих років. У селі, де жили мої батьки, не було як вчитися. У Львові прийняла мене, спасибі їй, тітка, яка працювала двірничкою і мешкала з сім'єю в одній двірницькій кімнатці. Отак я закінчила сім класів та стала працювати кравчинею в майстерні за мізерну платню. І хоч робота була не постійною, а сезонною, та все ж я вже не була серед тих тридцяти тисяч безробітних, які лічилися в той час у Львові. А Львів, вважайте, був тоді вдвоє меншим за нинішній. Чимало моїх ровесниць та й старших жінок і чоловіків мені заздрили. Ото, пригадую, на цій площі (розмова відбувалася в кімнаті депутатів Львівської міськради, що міститься на площі Ринок) щодня можна було бачити до сотні дівчат, які пропонували себе в домашні служниці.... ПЕРЕЦЬ. Саме в той час вас прийняли до комсомолу? Марія КІХ. Прийняли... Як звично звучить тепер це «прийняли». Але як не просто це було тоді. Бо ж комсомол був у підпіллі. Познайомилася спочатку з робітничими активістами, включилась у профспілкову роботу, а відтак уже стала комсомолкою. З того часу й донині пов'язую своє життя з комсомолом. З великою насолодою виступаю перед молоддю. Бачу, як дивляться на нас із заздрістю: мовляв, романтика, боротьба. А я, признатися, ще більше заздрю їм. Мимоволі бо порівнюю наше життя з життям наших дітей... ПЕРЕЦЬ. А зараз якраз є слушна нагода порівнювати. Марія КІХ. Звичайно. Адже менше, як за рік відзначатимемо сорокаріччя Возз'єднання нашого народу в єдиній Українській радянській державі. Я оце підготувала невеличку книгу спогадів. Наступного року має вийти у видавництві «Каменяр»... ПЕРЕЦЬ. Вам, нівроку, є про що згадати... Марія КІХ. Для мене, як і для всіх трудящих…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"