Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1978 №04 Сторінка 5

Перець 1978 №04 Сторінка 5. Нещодавно я прочитав про такий випадок. У складі якоїсь профспілкової делегації прибув до Москви один молодий американський робітник-будівельник і, як то кажуть, з порога: Дозвольте оглянути московську біржу праці! Йому сказали, що за законами нашої гостинності бажання гостя священне, що покажуть йому, що завгодно, поведуть, куди захоче, а от щодо біржі праці... не вийде. Ага, сказав американець, зрозуміло, вона у вас для іноземців засекречена. Так я вам і повірив, щоб у такому велетенському місті, де проживає стільки мільйонів людей, та й не було хоч якоїсь там біржі праці! Воно й не дивно, начитався хлопець там у себе вдома про «залізну завісу», про те, що у нас за кожним іноземцем назирці ходить взвод переодягненої міліції, і вирішив, що й біржу праці у нас віднесено до категорії «стратегічних об’єктів». Йому, як могли, пояснили, в який саме спосіб ми «позасекречували» наші біржі праці. Він начебто почав вірити, проте запитав: А як же у вас тоді людина шукає роботу? А в нас не людина шукає роботу, а робота шукає людину. Як?! жди охоче відгукнеться, коли треба, то й останнім поділиться. Це дуже добре! Але... Сержант лінійної міліції, що нагодився у вагоні, видався пасажирам людиною черствою та бездушною... Проте йому не хотілося залишатися в пам’яті пасажирів черствим та бездушним, тому він стомлено пояснив: ід ранку вже з четвертого поїзда її зні- маю! Там у неї в «конвертину» не дитина, а якесь ганчір’я... ...Проводжаю брата... Вокзал... о каси довгень- кий хвіст, брат запитує, хто останній... Наче з-під землі виростає здоровенний гевал і, дихаючи в обличчя насиченим букетом, що складався з аромату таврійського портвейну і вина, виготовленого на Балканському півострові, пропонує: Хочете квиточки майже без черги? Моє місце в черзі третій від віконця. По два карбованці з носа! Швидше гоніть, бо вже черга підходить! Чесно кажучи, пропозиція була досить спокуслива, але я ввічливо поцікавився: Від фірми «Світанок» працюєте? Почуття гумору цього « фахівця» явно перебу- вало в ембріональному стані, бо він щиросердно зізнався: Стали пояснювати. І що ж той «дотошний», як кажуть росіяни, американець зробив? А зробив він ось що. Він попросив, щоб йому у блок-нотик «нашими» літерами написали назву його професії, а затим почав гуляти по Москві і зупинятися перед тими об'явами, до яких ми настільки звикли, що не завжди їх і помічаємо. За день-два американський будівельник розповідав радянському журналістові: В порівняно невеликому районі Москви я нарахував тридцять сім, чуєте тридцять сім! дошок з об'явами, які пропонували роботу людям моєї професії! Скільки ж їх мусить бути по всій Москві, не кажучи вже про всю країну? З мене досить! Ніг шкода, більше не ходитиму і не перевірятиму, ведіть у Великий театр! Але ж це чудо, чудо! Так, це чудо. А ми до нього звикли настільки, що, мабуть, проектуючи незабаром нові фабрики чи заводи, архітектори передбачатимуть стаціонарні, з заліза та бетону чи й граніту дошки з позолоченими літерами «НАМ ПОТРІБНІ!» Далі йтиме перелік, хто саме потрібен.…


 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"