Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1978 №03 Сторінка 3

(Гуморески)
Перець 1978 №03 Сторінка 3 - Гуморески. Мал. І. АЛЕКСАНДРОВИЧА Без слів. СТУДЕНТ ОСВІДЧУЄТЬСЯ В тихім скверику Серьожа Мовить до Наталки: О!.. Без тебе я не можу Жить... як без шпаргалки!.. СМЕРТЬ І САТИРИК Коли ж нагрянути з косою Під рік новий чи, може, влітку? Приходь, напаснице, за мною, Коли всі знищу пережитки! Микола СЛЬОЗКО. м. Миколаїв. Сільською вулицею бредуть двоє. Він і вона. Миготять зорі в небі, лукаво виглядає місяць із-за хмар. Десь гавкають собаки. Парочка зупиняється біля воріт садиби. Хлопець мнеться, переступає з ноги на ногу. Галю!.. Як сказать, не знаю... Якось іще не звик... Словом, я тебе кохаю, будь моя навік. Дівчина опускає очі, колупає носком черевика землю. В мене теж... Чого таїти серце у вогні, але де ми будем жити? Думав ти чи ні? Галочко! Та ми за плату наші трудові наймем запросто кімнату, а захочеш дві. Лине мелодія пісні «Ой, дівчино, шумить гай». Галя гордо підносить голову, співає: «Постав хату з лободи, а в чужую не веди, не веди»... Хлопчина чухає потилицю, бубонить сам собі: Не веди... А як же бути? Бере кохану за РУКУ: Може, звідси нам чкурнути, зіронько моя? Виїхати з Мелекіного? Чи взагалі з Першо-травневого району? І ти, Грицю, залишиш шко-лу-новобудову? Що люди скажуть? Молодий учитель накивав п'ятами... Школу звели, а про вчителів забули. Поїхали!.. Куди ж вирушимо? У Добропільський район... Там, кажуть, педагоги повністю забезпечені квартирами. Там, кажуть, в учителях потреби немає. Хто ж хороше місце покине? Гайнемо у Волноваху... Свята наївність! Поспитай спершу людей... Я про Волноваху вже наводила довідки. У минулому році з цього району вибуло двісті тридцять вісім педагогів. П'ята частина всієї кількості вчителів. Гадаєш, що вони залишили двісті тридцять вісім квартир? Більшість таких, як ти, виїхало... Не може бути, щоб ми нічого не знайшли в Донецькій області... Поїхали! Вдвох нащо гроші витрачати? Ти сам поїдь Кіносценарій про молодих вчителів, які втратили своїх наречених і пошукай. Щось знайдеш можеш викликати. Примчуся миттю... Ну... Бувай!.. * На весь кадр вивіска: Міністерство сільського будівництва УРСР трест «Донецьксільбуд» ПМК-107 Кабінет начальника ПМК В. І. Кия. За столом він, а в кутку кабінету сидить Гриць, нервово мнучи в руках капелюха. В цім році, говорите, значить, не буде? В. І. Кий стинає плечима. Ну, що за народ! От причеписті люди! Пояснюю, друже, я вам популярно: в Удичному ждати будиночка марно. Знаю, що план... Що він мав би й бути, та час пролетів... І назад не вернути... Якби не зима це була, а весна, то, може б, і вклалися в строки сповна... Середа. У голови приймальний день в особистих справах колгоспників, і секретар-друкарка Таня не нудьгує. Сьогодні у приймальні можна взнати, хто що варив, чий син одержав учора двійку, від чого помер п'ять років тому дід Матвій і на кому одружиться Марійчин Ванько. Лише один підтоптаний чоловічок у потертій кролячій шапці не вносив своєї лепти в загальний потік інформації. Він мовчазно сидів у кутку, час від часу зиркав на двері кабінету та криво посміхався. Його погляд ніби промовляв: «Ага, а я щось знаю». Глянувши на годинник, він голосно видихнув багатозначне «Ех-хе-хе» і вийшов. Невеличка черга швидко танула, і незабаром голова Іван Никифорович прочинив двері: Нема вже нікого, Таню? Іще один дядько був. Десь вийшов. Хто? Та приїжджий. Отой пенсіонер, що недавно купив хату в тітки Явдо-хи. Він і минулої середи приходив. Через чверть години власник кролячої шапки повагом зайшов до спорожнілої приймальні і, хитрувато підморгнувши Тані, кивнув на двері: Уже? Змотав вудочки? Ні, в себе. Удвох із зоотехніком, привітно мовила Таня, та ви заходьте Я про вас говорила. Еге, «заходьте»... Коли там аж два начальники, то краще не потикатися. Знаю їх. Всі на один копил шиті, і знову підморгнув дівчині. А ти гарно влаштувалася, пальчиками працюєш. Сапкою махати важче мозольки від неї на долоньці. Правильно. Риба шукає, де глибше... Наступної середи дивакуватий чо-ло'вічок знову сидів мовчазно в кутку, м'яв у руках шапку. Його присутність чомусь гнітила Таню, і вона звернулась до відвідувачів: Може б, пропустили оцього... товариша. Він уже третій раз приходить. Прийду і четвертий, і десятий. Що поробиш? А без черги... ні-ні. Я ЩЕ ОДИН ДЯДЬКО ГУМОРЕСКА не якесь там цабе, а маленька людинка. Ех-хе-хе... Піду подихаю свіжим повітрям, бо довго маринуватись доведеться. Дихати свіжим повітрям він виходив не один раз. І коли вже одягнений Іван Никифорович вийшов з кабінету, в приймальні, крім Тані, не було нікого. Іду в район, Тетяно. Терміново викликають. Може, хто питатиме?.. Та був ще один дядько. Отой пенсіонер. Десь вийшов. Ну, зараз ніколи в піжмурки грати. Помчав я. А «один дядько» неквапливими кроками міряв коридор, щось тихенько бурмотів. Побачивши голову, пішов назустріч. Уже? Тікаєте? Я? Від кого б це? А від людей. Написано ж он: «Прийом з 8 до 12 годин». А зараз скільки? Га? По-перше, я всіх прийняв. У приймальні жодного відвідувача. А по-друге, мене в район…


 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"