ГУМОР І САТИРА

Перець 1979 №20 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1979 / № 20 / Сторінка № 7

Перець 1979 №20 Сторінка 7. 90-Р1ЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Аї. Т. Рильському Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще по лугових озерцях та по очеретах і ти-хих-тихих плесах, по річках-колисках смарагдової Батьківщини нашої Радянської... ...Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса... Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече... їдете ви компанією, тобто колективом, так чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці... У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте: Е, чорт! Стопку забув! Ви взяли? Взяв! Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам доведеться з «горлушка»! «Горлушком», за мисливською термінологією, зветься та частина мис- ливського човна, що на морських суднах має назву «право руля». ика качка любить убиватись тихи- ми-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнулося з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це ввечері... А вранці Остап ВИШНЯ (праворуч) і Максим РИЛЬСЬКИЙ на полюванні. 1948 рік. Фото Г. Рильського. дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись. Звуться ці часи у мисливців «зорь- ками» вечірньою й ранковою... перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум свист качиних крил. Ви і сюди бах! і туди бах! і отуди бах! Ах, незабутні хвилини! На вечірню зорьку ви спізнились. Це обов’язково... Запізнення на вечірню зорьку це мисливський закон. Виходячи ще з дому, та що там виходячи! ви ще напередодні знаєте, що на вечірню зорьку ви обов’язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на полювання, ще зран- ку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од'їзду ви вибігає- те з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих: «Куди?» кидаєте: «Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись», і галопом далі... Словом, спізнились... До озерця ви підходите вже тоді, коли качки «по-виключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням, і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать... Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копиці пахучого-паху-чого сіна... Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь... Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте... А відпочиваючи, думаєте... Ну, думайте собі на здоров’я, а ми будемо до ранкової зорьки готува- тися... Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушниці й по місцях. Де ж це... стопка? Прохав же покласти! Що, нема? Нема! А я взяв! Я поклав собі за правило: приїжджаю додому, а її в рюк-заці прив’язую, щоб не забути. По- моєму, не так нервуєшся, як рушни- цю забудеш! оведеться й собі прив’язувати! Сидить дід Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину. Як діла, дідусю? Драстуйте! п .2*1 Ж X 1 ж т г і і * 9 І І І * І 1 і ж Дивйта казали оті песиголовці, гут! ! по-німецькому, дідусю, навчились? Атож. У соприкосновемії з ворогом був, от і навчився. І довго, дідусю, соприкасалися? Та не так щоб дуже й довго, а проте троє й од мене у соприкосновеніє з землею пішли. Загребли трьох отам на вигоні... І могилу вони були насипали, й хреста поставили; так як наші оце повернулись, я й хреста порубав, і могилу по вітру розвіяв... Щоб і сліду од погані не було. ...Розказати, кажете? Ну, слухайте. ...Наближалися фашисти; знелюдніло наше село. Кілька старих бабів тільки й лишилося. Опинився й я по той бік річки, в лісі, у партизанах... Обіди хлопцям варив, коні пас. Та й закортіло мені подивитися, хто ж у моїй хаті за хазяїна тепер править, бо одинцем я жив, один як палець. От одного разу підійшов я до річки, як уже добре смерклось, витяг з оче рету човна, сів, поплив та й висадився десантом у себе ж таки в березі. исадився десантом, а потім перебіжками, перебіжками поміж соняшниками та за хлівом у лопухах і замаскувався. Замаскувався і сидю. А в хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зрива ється. Я сидю, чекаю: хай, думаю собі, як поснуть, тоді вже я прийму рішенії. Довгенько довелось чекати. Коли ось двері на ганок рип! виходять троє: двоє, чую, фашисти, а третій Панько Нужник за старосту вони його приз- начили. Батько його крамничку в нас воно, сонливе, виплакало, щоб його прийняли. А тепер, бач, ста-а-ро-ста! держав, а в колгосп Вийшли й прямують до хліва. А в хліві в мене на горищі трохи сіна було... Так ото Панько їх туди ночувати веде, бо в хаті душно. Полізли вони на горище, полягали. Чую хропуть. Я з лопухів потихесеньку, навшпиньки у хлів. У руках у мене вила-трійчата, залізні. Я розмахуюсь та крізь лісу вилами раз, два, три! Як заверещать вони там, як закричать: вас іст дас? А Нужник: О, рятуйте! Хтось із землі з зенітки б’є! Ага, думаю, сукині ви сини, уже мої вила вам за зенітку здаються, почекайте, ще не те буде. Та з тим знову перебіжками у берег, на човна й на той бік. За три дні поздихали вони всі троє: так переказували потім із села. Я їм вилами животи попротикав. Отаке моє з ворогом соприкосновеніє. Скільки ж вам, діду, літ? Та хто зна! Чи сімдесят дев'ять, чи вісімдесят дев'ять? Хіба їх полічиш? Знаю, що дев'ять, а яких саме, уже й не скажу. І ото ви не побоялись, один на трьох? Побоявся? Та, чоловіче божий, війна це ж моє рідне дєло. Я ж увесь свій вік воював-ся з... бабою. Лукерки моєї не знали? Хіба ж такі страженія були, як з отими поганцями на горищі! Та я їх, як щурят, подавив! А покійниця моя хай царствує! та вона б сама на дивізію з рогачем пішла! На що ми з кумом царство йому теж небесне! було, вдвох... та куди там! Сидю, було, я під повіткою, зубці до грабель тешу, а вона вийде на ганок та як стрель не: Свириде! Вірите, сокира в мене в руках сама собі тільки стриб! стриб! стриб! Як на теперішню техніку, так чиста тобі «катюша». З нею я так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня. Одного разу, в неділю, ми з кумом, ще й на «достойне» не дзвонили, не видержали:…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"