Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1979 №04 Сторінка 2

Журнал Перець 1979 №04 Сторінка 2. У відомому романі такий собі любитель вживати в промовах гасла якось вигукнув: «Автомобіль не розкіш, а засіб пересування!» Очевидно, завдяки лаконізму й точності цей вираз сподобався багатьом. Красномовним свідченням цього є те, що чимало читачів роману, котрі споконвіку, з діда-прадіда, були пішоходами, почали один за одним пересідати в автомашини. (Припускаю, що, крім згаданого афоризму, цьому прогресивному процесові посприяв ще й бурхливий розвиток вітчизняного автомобілебудування). Але, так чи інак, ми тепер спостерігаємо, як усе більше й більше людей і в селах, і в містах пересуваються в різних напрямках на власних автомашинах. їздять на роботу і з роботи, на базар, у магазин, до тещі на село і до невістки в місто, на ПБК (південний берег Криму) та ЧУК (чорноморське узбережжя Кавказу). Це, звичайно, приємно. Буквально всім. Крім хіба необережних пішоходів. Ті ж читачі, які ще не встигли придбати власного авто, користуються поки традиційними видами транспорту: трамваями, тролейбусами, теплоходами, автобусами, поїздами, маршрутними і звичайними таксі, літаками, а також службовими авто- Так-от є в м. міжрайбаза убно облспоживспілки. А на базі, як во диться, є директор М. К. Пуца. А в директора, звісно, службова ма- шина. І хоч між убно і Львовом поїзди та автобуси ходять теж регу лярно, проте директор волів їздити до Львова тільки машиною. І лише цим маршрутом накатав за рік понад три тисячі кілометрів. Це, звичайно, дурниця у порівнянні з автонабігами, що їх здійснював директор Березнівської швейної фаб- рики тов. Наймет. Швейний директор протягом року десять разів виїжджав службовим легковиком у інші області і навіть в сусідню республіку, в Кишинів. Накатав шістнадцять з половиною тисяч кілометрів, спалив дві тонни бензину. Отак розпалився... А все одно обласного рекорду не побив. Найбільшою хвацькістю, як встановили фінансові ревізори, відзначаються в цьому відношенні ро- директор венські цукровики. нівського цукрового заводу тов. Фе-дик у 1976 році чотирнадцять разів виїжджав за межі області службо вим авто, в 1977 році, взявши, воче- видь, підвищені зобов’язання, уже сімнадцять. Цікаво: скільки буде до кінця п’ятирічки? Його колега директор Корецького заводу тов. Луценко одинадцять разів мотався в інші області, а головний інженер тов. Чернета навіть до Києва їздив машиною. Щоб і в самому Києві було чим мотнутися туди-сюди. Не хо тів, мабуть, перевантажувати столичне метро. А тов. Осадчий, директор Бабино-Т омахівського цукрозаводу, мало того, що двадцять разів їздив машиною за межі області, так іще й понад тридцять разів використовував її для поїздок у вихідні, в тому числі і в Луцьк. Чи не знаєте, які такі службові справи міг розв’язувати директор, коли всі лучани відпочивали?! І все одно, вважаю, переплюнути директора Острозького заводу тов. Могилу колегам так і не вдалося. Він, тобто товариш Могила, в одну прекрасну весняну днину…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"