Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1980 №11 Сторінка 4

(Гуморески)
Журнал Перець 1980 №11 Сторінка 4 - Гуморески. Уже не день і не два Осьмуха сушить собі го. лову над єдиним, але найпекучішим питанням: кого б це своїм заступником призначити. Власне, заступника знайти не проблема. Тільки свисниі Вся складність у тому, щоб не помилитися, щоб знайти людину підходящу. А заступника собі підбирайте самі, сказали йому у вищій інстанції, тепло поздоровивши з призначенням на керівну посаду. Волі своєї не нав’язуємо, адже з ним працювати вам. «Вірно, навіть мудро сказано, міркував собі Осьмуха Працювати із заступником мені. І це ж не місяць та й не рік. А доки знову кудись вище...» Осьмуха категорично обірвав дурну думку про «кудись вище», бо ще ж на цьому місці стільця не зігрів. Навіть заступника собі не встиг підібрати. А це, виявляється, не так і просто. «Буває, що в одному купе ніч проїхати з трьома сусідами не дуже легко, думав Осьмуха. Пообідати за одним столом з людиною, яка тобі не подобається, не дуже приємно. А заступник щоденно поруч. Добре, коли це людина симпатична, яка тебе розуміє, старається. Тоді можна працювати спокійно. А помилишся та візьмеш собі... Ні, ні, тут помилятися не можна. Як і саперові». Осьмуха ще молодий. Він не воював, але про те, що сапер помиляється лише один раз у житті, чув. Тому так обережно підходив і до вибору свого заступника. «Хто такий заступник? сам собі ставив запитання Осьмуха. Твій найперший помічник, твоя права рука у всіх ділах. Значить, треба й брати розумного, ділового, такого, щоб знав справу, міг тебе замінити... Ге, замінити, насторожився Осьмуха. У такого тільки й турботи буде, щоб швидше тобі доріжку простелити, а самому... Уявивши це, Осьмуха ладен був працювати взагалі без заступника. Можна якось обходитись. Але ж штатний розпис передбачає таку посаду. Треба з цим рахуватися. Нарешті, після довгих зважувань, Осьмуха взявся за конкретний розгляд кандидатур. Його трохи заспокоїв один товариш, який сказав: «А ти багато бачив, щоб саме заступників ставили на місце начальників?» Це таки аргумент, погодився Осьмуха. Справді, дуже і дуже часто заступники так і закінчують свою кар’єру саме на цьому щаблі службової драбини. А це вже легше. «А чи не взяти мені в заступники Косарчука? подумав Осьмуха. Хлопець молодий, діловий, а головне розумний. Йому будь-яку справу доручи зробить. Навіть не докучатиме різ- ГУМОРЕСКА ними запитаннями та уточненнями. Тільки навіщо ж брати розумного? У колективі одразу підуть пересуди. Мовляв, при такому заступникові керівникові нема чого робити. Сиди, папірці підписуй, подяки одержуй. Ні, висувати розумного просто гріх. Бо на тому місці, де він працює, дурнем теж не відбудешся». Розпрощавшись з Косарчуком, Осьмуха перекинувся на Пекаря. «Цьому запропоную не відмовиться, з вискоком піде, міркував Осьмуха, ще й подякує не раз. Ось тільки він якусь огидну звичку має: з усіма на «ти». І зі мною теж. Раніше це хоч і муляло, але не дошкуляло. Та обставини змінилися. Якщо він і тепер при людях мені «тикатиме», то це вже нікуди не годиться. Ні, нехай краще сидить на своєму місці». Далі Осьмуха згадав про Бурого. Людину статечну, тільки занадто мовчазну. «Ось вона, кандидатура підходяща, пожвавішав Осьмуха. - Правда, тугодум цей Бурий. Але, може, воно й на краще. Язиком не ляпатиме. Десь у чомусь і помилюся, на люди не ви несе. Що ж, доведеться пропонувати йому посаду. Так і зроблю. Тільки не сьогодні, а завтра. Ото розмов буде в колективі. Тільки сам Бурий, хоч і зрадіє, але мовчатиме». Прийнявши таке рішення, Осьмуха розслабився і заснув цієї ночі, ніби після молотьби ціпом. Та десь за годину раптом прокинувся. Геть мокрий увесь. «Та хіба ж…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"