Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1980 №11 Сторінка 2

(Гуморески)
Журнал Перець 1980 №11 Сторінка 2 - Гуморески. Мал. С. ГЕРАСИМЧУКА Автолавочка. Людство споконвіку крадіїв не шанувало. З огидою та презирством ставимося ми і до кишенькового злодія, котрий поцупив гаманець із трамвайними талонами, і до респектабельного з виду розкрадача соціалістичної власності. Так уже якось нас виховали, що не любимо, зневажаємо тих, хто в нас щось краде. Але с крадії іншого гатунку. І до них ми ставимося зовсім інакше. Просто поблажливо ставимося. Хоч коли розібратися... А що? Спробуймо! РОЗКРАДАЧІ ОСОБЛИВОГО ГАТУНКУ ...Водій автомашини о восьмій годині ранку мав привезти на будівельну дільницю цемент. Він знав, що там уже на нього чекатиме ціла бригада будівельників, яка без цементу не зможе почати роботи. Але вранці, коли він уже завів мотор, то з’ясував, що а баку бракус бензину. І поїхав на заправний пункт, де, як на гріх, була черга. В результаті наш водій привіз цемент на дві години пізніше. І сто двадцять хвилин бригада перекурювала, посилаючи різні слова на адресу шофера і ще когось. Нас у даному випадку не дуже цікавить, які саме слова то були. Нас цікавить інше: хто такий цей водій? Забудько? Нехлюй? Можливо. Але якщо бути зовсім точним, то він крадій. Крадій часу. Нашого робочого часу. ...У приймальні одного керівника установи зібралося з десятеро відвідувачів. Опинилися вони тут тому, що це був саме прийомний день. Серед тих десятьох були і представники суміжних орга. нізацій, і приїжджі, і підлеглі працівники, які мали розв'язати якісь особисті питання. Але керівник на прийом не прийшов. І відвідувачі теж висловлювали на його адресу різні думки. Хоч у даному разі він був богу душу винен. Бо не проспав і не прогуляв. Його, виявляється, просто викликали на нараду у вище управління, хоч, до речі, саме це управління визначило для всіх підлеглих керівників організацій єдиний день прийому трудящих. Знову питається: як оцінювати дії того управ ління? Забули в метушні про власний наказ? Можливо. А може, просто вирішили, що мають обговорювати на нараді значно важливіші питання, ніж якісь там напівособисті-напівслужбові справи якихось відвідувачів. Ті, мовляв, коли їм дуже потрібно, прийдуть і вдруге, нічого з ними не станеться! Звичайно, нічого особливого й не сталося. Просто кожен з відвідувачів марно втратив кілька робочих годин. Можна, звісно, обізвати і цих товаришів з управління забудьками, а також бюрократами. Але, як на мене, то еони теж крадії. Крадії часу. Так і кортить нагадати кілька сценок. Не розповісти, а саме нагадати, бо жодної свіжої інформації мої нагадування не несуть: кожен із читачів, я певен, чи не щоденно спостерігас такі картинки. Ось ви приходите в контору і бачите: всі присутні захоплені розповіддю колеги, який описус якийсь дивний випадок, що стався з сином його сусіда. В іншій установі ви чусте, як усі в кімнаті жваво обговорюють третю серію фільму, котрий показували вчора по телебаченню. У майстерні побутового обслуговування ви терпляче ждете, поки приймальниця дослухас оповідку подруги. Хибне почуття власної чемності не дає вам змоги перервати співрозмовників ні в першому, ні в другому, ні в третьому випадку. Тим більше, що таке неввічливе втручання з вашого боку викличе у присутніх зрозуміле невдоволення, а відтак може негативно вплинути но розв'язання питання, з яким ви прийшли. Отож ви чекаєте. Ге, міркусш собі, якихось зайвих п’ять хвилині Суща дурниця! Але чи така вже дурниця? Уявімо собі, що металурги, замість працювати, протягом п’яти хвилин обговорювали б учорашню телепередачу, а нафтовики, замість качати нафту, слухали б розповідь колеги про випадок із сином сусіда. Отака, здавалось би, дурничка могла б призвести до того, що ми з вами недоодержали б півтори тисячі тонн сталі та п’ять тисяч тонн нафти. Але ми часто-густо, захоплені сенсаційною розповіддю про сина сусіда, не думаємо, на жаль, про сталь та нафту. ...Чомусь уже стало чн не правилом доброго тону проводити всілякого роду збори, засідання не після роботи, а саме під час. Незважаючи на те, що періодично виходять постанови (жодної з яких, до речі, не відміняли!), котрі забороняють це робити. Іноді навіть збори, де ці постанови обговорюють та схвалюють, ми теж проводимо... у робочий час. Не раз можна почути виправдання такого дивного становища: мовляв, збори це теж робота, бо, якісно проведені, вони сприяють дальшому поліпшенню ефективності, підвищенню продуктивності праці. Але чому ж, питається такі хороші збори не можна провести після роботи? І на це є пояснення: знаєте, залишати людей після роботи ще на дві-три, а то й чотири години теж якось... Та хто, даруйте, наказав отак розтягувати ділові збори? Хто придумав, що кожний промовець повинен починати виступ із своєї біографії або неодмінно удаватися в історію обговорюваного питання? Навіщо надавати слово тим, хто бере його для довжелезного самозвіту? Де було сказано, що коли регламент для виступів складає менше десяти хвилин, то збори здаються несолідними?! 2 Люся вперше його побачила…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"