Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1980 №05 Сторінка 4

(Гуморески)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1980 / № 05 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1980 №05 Сторінка 4 - Гуморески. Я, правду кажучи, і забулася, що то завтра жіноче свято. Пораюся собі по господарству: там курям сипну, там свиняку благотворю, а то коло печі кручуся робота ж, звісно, завжди знайдеться, аби руки були, і не зоглянешся, як уже й сутеніти по- чинає. Ото і перед жіночим днем отак: до самісінького вечора протулцяла від хліва до печі та від печі до коло- дязя. Коли ж, бачу, зупиняється нав- проти хати автобус. Господи! Це ж мої дітки любі приїхали. дочка ня з чоловіком. Микола та Іван не- вісточок попід ручки ведуть. Онучата, гороб'ята щебетливі, біжать нав- випередки... тра і доторкнутися до роботи не дадуть... Ну, а раз уже завтра вилежуватимусь перед телевізором, то швиденько підбілила припічок, підлогу помила, обпатрала дві курки та й у піч смажити поставила, наварила холодцю, голубців накрутила, пирогів з яблуками напекла, медового квасу у бутлі поналивала щось же треба буде перекусити дати. Воно хоч гості і свої, та все одно на столі у мене повинно бути по-людському. Якихось особливих там витребеньок я, правду кажучи, виробляти не вмію, а випити та добре закусити, слава богу, завжди знайдеться. Та ото переночували ми, позста-вали вранці, а я, забувшись, беруся стіл накривати. А хлопці мої раптом як закричать хором: Мамо! Ви що забули? Та сьогодні ж жіноче свято! Сказано ми все самі... І таки так: всадовили мене на диван, а самі за роботу хапаються. Петро, значиться, розстилає скатертину, Іван, бачу, дістає з печі курку, Микола ставить голубці розігрівати. ! Ви вірите у віщі сни? Ні. А даремно. За свідченнями компетентних у цій справі бабусь, сни часто-густо збуваються. А щоб не бути голослівними, звернемось до конкретних фактів. Років п’ять тому голові виконкому Струзької сільської Ради Івановичу Янцеловському приснився досить-таки дивний сон. Ніби приходить до нього якась баба. Стара-стара. Уся в дранті пошарпанім. Ніс гачком. Уп'ялася своїми очиськами з нього і каже: А що, Володимире вановичу, буде цієї зими парове опалення в клубі олодимирове У хаті, їй-бо, правда, аж ніби видніше стало. Сіла я та й не можу намилуватися гостями дорогенькими. Аж тут синочки мої слазні починають із святом мене вітати та ще й подаруночки витягати. І Микола з Іваном, і зять Петро кожен по пляшечці одеколону мені в руки та ще й по листівці. А я і сміюся, і плачу так мені на душі хороше та радісно: не забули мене, стару, принесли, соколики, матері радість... А тут вони усі троє обступили мене та в один голос: Завтра, мамо, жіноче саято то ви не подумайте і торкатись до якоїсь роботи. То вже наше діло, мужчинське. А вас не допустимо ні до чого. Лежіть собі ото на диванчику та концерти по телевізору дивіться.., Я вже не знаю, що й говорити. Геть розжалобили, соколики мої ясні. Вдаю, ніби око запорошила, аби не бачили, що плачу. Дочекалася-таки, недарма…
 Гуморески

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"