Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1980 №06 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1980 / № 06 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1980 №06 Сторінка 2. Був собі колись у столиці один чоловік. І в того чоловіка був ва Закарпатті задушевний приятель. А можливо, то зовсім і ке приятель, а просто обидва були такими собі поважаними людьми (з тих, пригадуєте, що: «ти мене поважаєш, я тебе поважаю, ми поважані людн ). А може, й зовсім інакше: закарпатець був усього-на-всього підлеглим-підлабузником столичного товариша. Так воно чи сяк було, а тим часом наближався Новий рік. І вирішив киянин придбати три ялинки. Ну, ялнпки перед Новим роком невелика цяця, завозять їх і з-під Боярки, і з-під Фастова. Та боярські чи фастівські, бачте, стоять і в сусіда, і в колеги, і в будь-якого пересічного мешканця Бор-щагівки. А нашому чолов’язі закортіло чогось оригінального. 1 він про Це сповістив закарпатському приятелеві (чн підлеглому). Той пообіцяв: «бу-зро!» (тобто: «буде зроблено!»). Тут же й скомандував (дякувати, було кому) навантажити на машину три ялинки та доставити їх до столиці. Але сталося несподіване. Прибіг шофер до директора автобази та змо-лився: «Хіба ж це діло гнати вантажну машину з нещасними трьома смерічками аж до Києва?! Це ж каз-на-що! Та я краще надішлю тому товаришеві п’ятдесят карбованців, нехай купить собі ялинки в Києві!» Почухав директор бази потилицю: справді, негаразд. І знайшов вихід. Підвіз ялинки до поїзда та вмовив провідника за скромпу винагороду довезти ялинки до Києва та занести за вказаною адресою. Отак гарно, майже щасливо закінчилася та історія Буквально, як у казці. Хоч мені її повідали як бувальщину. Та, зрештою, не в тім річ. Згадав я ту історію, бо на разі зіткнувся з іншою, де водій в аналогія- увм влузд, дню ній ситуації виявився не таким недержавному мудрим та особисто щедрим, як той із казки-бувальщини. Цей був просто дисциплінованим водієм. Сказали йому навантажити на багатотонну машину півтора центнера яблук та повезти їх із Мукачева до Києва він і повіз. То вже інше питання, звідки на складі УВТК (управління виробничо-технічної комплектації) тресту «Закарпаттявод-буд» взялися раптом яблучка. І не те нас цікавить, кому саме шкільному другові, начальникові чн просто «шанованій людині» захотів зробити яблучний презент головний інженер УВТК М. О. Медик. Для нашого скромного дослідження важливо те, що вантажна машина з дещицею яблучок гнала вісімсот кілометрів з гачком через гори Карпати до Києва, а потім ще вісімсот кілометрів з тим же гачком через ті ж гори Карпати везла назад у Закарпаття зразки столичного повітря, тобто бігла, даруйте, впорожні. Не будемо, однак, узагальнювати. Було б, звичайно, деяким перебільшенням твердити, буцім у тресті «За-карпаттяводбуд», покликаному осушувати та зволожувати землі, вантажним автотранспортом перевозять лише яблука. Кожен меліоратор вам скаже, що самими яблуками небагато зволожиш. І ще менше осушиш. Тому тут вантажні машини використовують для перевезення і цибулі, і кавунів. Із Криму. Для потреб своїх працівників. Хоч, бува, і не тільки своїх. Скажімо, поїхав повноважний громадянин Чутьєв чотирнадцятнтон-ним МАЗом у Джаикой, привіз до Мукачева цибулю, роздав частину працівникам автобази, а решту повіз у Хуст і там продав її втроє дорожче, ніж купив. Бізнес Чутьєва був своєчасно помічений і відповідно оцінений судовими органами. Але це принагідно. Бо не яро спекуляцію в даному разі йдеться. А про безконтрольність. Тим більше, що на спекуляції із трестівської автобази був спійманий лише Чутьєв. А от великоваговими машинами їздило по цибулю до Джанкоя чимало. їздив, зокрема, і колишній начальник УВТК, а нині в. о. начальника виробничо-технічного відділу автобази Б. Д. Бочкарьов. їздив, до речі, не лише по цибулю і не лише до Джанкоя. Не так давно він прогнав порож няком чотиритонну автомашину з Мукачева до Миколаєва і назад. Мали начебто перевозити там будиночки до моря, на базу відпочинку, але на місці з’ясувалося, що цього чомусь зробити не можна. Але можна ж було спочатку як слід домовитися, а вже потім за кермо хапатися. У таких випадках наші діди казали, що через щось там забув! і ногам нема спокою. Тепер через те саме нема спокою і автомобільним скатам. А ще перед цим той же в. о. Бочкарьов майже місяць протримав великий МАЗ у м. Тольятті. Добував запчастини. Для «Жигулів». Яких на автобазі аж три. Щоправда, один з автомобілів вимагав капітального ремонту. Можливо, вимагав би й донині, якби не призначався самому товаришеві Бочкарьову. Навезли тих запчастин стільки, що їх вистачило б на ремонт десятка «Жигулів». Самої білої фарби півтори тонни. Тієї самої білої, якою, відомо, ніхто вантажні машини не фарбує. Та завдяки такому могутньому запасу запчастин. шляхом різних обмінів…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"