ГУМОР І САТИРА

Перець 1981 №16 Сторінка 7

(Гуморески)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1981 / № 16 / Сторінка № 7

Перець 1981 №16 Сторінка 7 - Гуморески. На запитання нашого кореспондента відповідає письменник, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка Микола ЗАРУДНИЙ. якому щойно виповнилося шістдесят років. КОРЕСПОНДЕНТ (після поздоровлень і привітань, з якими завжди звертаються до ювілярів). Шановний Миколо Яковичу! Ми знаємо вас як автора двадцяти п'яти п’єс, трагедій і комедій, які ставилися і ставляться в театрах України, Москви, Ленінграда, в братніх республіках і за рубежем. Серед них «Веселка», «Антеї», «Сині роси», «Вірність», «Фортуна», «Тил», «Дороги, які ми вибираємо», «Пора жовтого листя»... Широко відомі і ваші романи: «На білому світі», «Уран», «Гілея», збірки оповідань. Широкому читацькому загалу, безперечно, буде цікаво знати, як ви стали письменником, що чи хто штовхнув вас на тернистий шлях літератури? Якщо у вас була няня, яка розповідала вам казки, то як її звали? М. 3. Няні не було. Був дід. КОР. Це дуже важлива деталь. Дід, напевно, був з почуттям гумору і читав журнал «Перець»? М. 3. Дід «Перця» не читав, бо був неписьменний... КОР. Жаль... Але, мабуть, цей дід і став прототипом багатьох дідів, яких ви потім вивели (відобразили, оспівали) в своїх п'єсах і романах? Ви відштовхувались від свого діда у творчості? М. 3. Відштовхувався. КОР. Спасибі, це дуже важлива деталь... А тепер цікаво знати, як ви стали письменником, що штовхнуло вас?.. М. 3. З чого ж почати? КОР. З босоногого дитинства. Майже в усіх письменників (а найбільше в поетів) було босоноге дитинство. Ви ходили босий? М. 3. Ходив. КОР. Це дуже важлива деталь... Ви починали свій шлях з віршів, прози, чи одразу з драматургії? Пауза. Закурили. М. 3. Ні, пробачаюсь, але я почав з перекладів... КОР. З перекладів?! Це дуже важлива деталь. І що ж ви переклали? М. 3. «Мартіна їдена» Джека Лондона. КОР. (погасив сигарету, випив води). Так і почали з англійської?! Це дуже важлива деталь! Скільки ж вам було років? М. 3. (погасив сигарету). Тринадцять... КОР. Тринадцять! Хто ж вас навчив англійської мови? Наскільки мені відомо, ви тоді жили в селі Городище-Пустоварівці Володарського району Київської області?.. Ходили до п'ятого класу і у вільний від навчання час пасли корову... І раптом Джек Лондон... з англійської! М. 3. Я переклав «Мартіна їдена» з російської... Пауза. Кореспондент закурив. КОР. Це дуже важлива деталь... Як же воно сталося? М. 3. Бібліотечка в нашій школі була малесенька. І ось одного разу я прочитав у піонерській газеті «На зміну» оголошення, що Народний комісаріат освіти організував у Києві першу бібліотеку для учнів сільських шкіл. Бажаючих просили написати листа у відділ «Книга поштою», зазначивши свій вік і адресу... Того ж дня я відправив листа до Києва, дипломатично не зазначивши свого віку, з проханням надіслати мені якусь книгу... Тривожними були дні чекань. Пришлють чи не пришлють! Це була головна тема наших пастушківсь-ких розмов. Билися об заклад. Кілька моїх ровесників клялися, якщо книгу пришлють, по п'ять днів завертати мою корову, інші обіцяли дати поносити нового кашкета перед клубом, щодня приносити по три груші-дулі, дати сім разів вистрелити із самопала... А якщо не пришлють, то... У такому випадку я був приречений майже на вічне завертання чужих корів, транспортування картоплі з чужих городів та інші справи, визначені неписаним кодексом нашого пастушківського товариства... Минув тиждень. І ось одного дня листоноша урочисто вручив мені у школі (під розписку) бандероль... Збіглося півшколи... Я розірвав конверт і показав новісіньку книжку, а потім прочитав назву: Мартин Ідей. Джек Лондон. О! Тільки не Маотин, а Мартін, поправила мене вчителька Катерина Степанівна. Написав її американський письменник. Це чудова книга... Вдома я роздивився книга була російською мовою. Я вважав, що моїх знань російської мови цілком досить, бо знав напам'ять вірші Пушкіна і Не-красова. Читали ж усім класом і «Му-му»... Я одразу почав читати і збагнув, що, мабуть, за двотижневий строк, на який мені вислано книгу, не прочитаю її... Та незабаром мої сумніви розвіялись: я розумів зміст, взаємини людей, незрозумілі ж місця з жалем пропускав. Кожного ранку розповідав про все, що прочитав своїм товаришам. Потім мої однокашники вирішили, щоб я читав їм книжку вголос, а не переказував, бо, мовляв, він (тобто я) не все розкаже, а то й своє щось придумає, ми його знаємо... Так почалися «голосні читки». Корови завертали хлопці, вимірюючись на лозині, кому припаде, а я читав до хрипоти...…

Гуморески

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"