Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1981 №13 Сторінка 7

(Народні усмішки)
/ Перець /Журнал перець / Рік 1981 / № 13 / Сторінка № 7
Перець 1981 №13 Сторінка 7 - Народні усмішки. ШМАТКИ ЖИТТЯ Федір МАК1ВЧУК ЩО ТАКЕ ОСТАП ВИШНЯ БАБУСЯ З АПЕТИТОМ Цю історію, весело сміючись, розповів мені колись Олександр Євдокимович Корнійчук. Невдовзі після війни він, Олександр Корнійчук, Ванда Василевська й Андрій Малишко подорожували по півдні України. Одного дня зупинилися вони у Вознесенську й зайшли у місцеву чайну перекусити. Все було б нічого, але хліб подали їм такий уже недопечений, такий глевкий, аж кислий. Олександр Євдокимович попросив офіціантку, щоб та покликала завідуючого чайною. До столу, за яким сиділи письменники, підійшов немолодий уже чоловік і відрекомендувався: Я завідуючий. А ми письменники. Я голова Верховної Ради УРСР, депутат Верховної Ради СРСР, член президії Всесвітньої Ради Миру, академік, лауреат п'яти Державних премій Олександр Корнійчук. А це Ванда Василевська, відома письменниця, депутат Верховної Ради СРСР, член Всесвітньої Ради Миру і теж лауреат кількох Державних премій. А оце Андрій Малишко видатний український поет, депутат Верховної Ради УРСР, три його книги теж відзначені Державними преміями. І ото таких людей ви зустрічаєте таким хлібом-сіллю? Зав. чайною уважно вислухав мене, а потім каже: Це дуже приємно, що нашу чайну відвідали такі великі люди. Але я вам ось що скажу: хай до мене завтра з'явиться навіть сам Остап Вишня, то і йому я кращого хліба не знайду. Такий хліб випікає наша вознесенська пекарня. Повіриш, Федоре, закінчив свою розповідь знаменитий драматург, аж тут я глибоко зрозумів, що таке Остап Вишня. На автобусній зупинці бабуся просить водія: Почекай, синку, я ще не все погрузила! і вантажить в автобус кошики з овочами. Куди це ви, бабо, стільки набираєте? зацікавився водій. Нічого, синку, не турбуйся поїмо!.. Повідомив Г. ЗАМУЛА. БЕРЕЖЕНОГО Й БОГ БЕРЕЖЕ Я їхав поїздом Ужгород Київ, і на станції Мукачеве в моє купе зайшло двоє пасажирів дід із важким чемоданом і бабуся з господарською сумкою у руках. Дід, як кажуть, кров із молоком. Кріпкий, як дуб, широкоплечий. Коли він зняв картуза, я звернув увагу, що в його буйному чубі жодної сивинки. А бабуся сива, сива, а сама наче засушений опеньочок Як водиться у поїздах, ми швидко познайомилися, поінформувалися, хто куди іде і чого їде. Аж дід дістає з кишені коробку сигарет «Ватра», закурює, робить одну глибоку затяжку, другу. А бабуся і каже. Ти б вийшов у калідор і там смалив. Може й не всім смакує твоє димище. Дід слухняно встав і пішов у тамбур. Це ваш чоловік? спитав я бабусю. А чий же, мій, мій. Ви, мабуть, старшенькі за свого чоловіка? От і не вгадали! Він од мене на цілих десять років старший. Ось на Петра и Павла рівно вісімдесят літ йому сповниться. А виглядає він, кажу, років на п ятна цять молодшим од вас Еге, виглядає* Н«*-.арма ж кажуть, ц. береженого й бог береже Він так себе береже, таї1 уже береже що. мабуть святі угодники так себе ні берегли. Повірите він у рот нічого не Візьме, Пекіне вип'є склянки горілки. Настала німа сцена. Занімів, розуміється, я. Наприкінці сорокових років зайців було в нас на Київщині стволом не провернеш. Одного осіннього дня я заполював на полях Кагарлицького району аж 4 зайчиська. У понеділок завіз одного зайця Павлу Михайловичу Остапу Вишні (він прихворів і на полювання не їздив), а другого повіз у Голосієво Максиму Тадейовичу Рильському на його дачу. У…
 Народні усмішки

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"