Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1982 №02 Сторінка 7

(Незвичайні ситуації, Гуморески)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1982 / № 02 / Сторінка № 7
Журнал Перець 1982 №02 Сторінка 7 - Незвичайні ситуації, Гуморески. О СВОГО відрядження в Одесу я не вірив у любов із першого погляду, а тим паче з першого погляду на фотокартку. Ясно, що глибокі почуття самі по собі не виникають: хтось когось повинен хоч раз, а побачити. Але щоб ото бути готовим пройти крізь вогонь, воду і мідні труби, махнувши рукою на власну репутацію і можливі ускладнення по службі, знаючи людину лише з малесенької фотокартки розміром три на чотири і кількох Даруйте, але я вважав, що цього і я 1 анкетних даних? замало. Любов Володимира Йосиповича Лозинського до Миколи Володимировича Волинського мою переконаність дещо похитнула. Доля звела їх у лиху для Миколи Володимировича годину. Осідлавши пізнього червневого вечора власного «Жигуля», Волинський вивів його на вулицю і помчав так, наче йому скомандували «алюр три хрести!» Пізніше він пояснював, що потяг до перевищення дозволених правилами швидкостей у нього в крові. Проте є деякі підстави підозрювати, що того вечора в крові у Миколи Володимировича було іще дещо. Задовго до кінця робочого дня крізь зачинені двері його кабінету линули приглушені постріли, наче хтось відкорковував «Шампанське», а опісля прибиральниця вигребла з кабінету і гору пляшок. Як би там не було, а на одному з поворотів шістдесятичотирисильний кінь Волинського вийшов з покори, залетів на лівий бік вулиці, а потім вискочив на трамвайну зупинку, де в цей час тихо-мирно розмовляли, очікуючи трамвая, кілька одеситів. Через хвилину одного з них, Р. В. Ткаченка, закривавленого і непритомного, очевидці несли в розташований неподалік санаторій, куди й викликали «швидку допомогу», а ще двоє, В. М. Чуєв та О. А. Харламов, травмовані, але при пам’яті, залишилися на зупинці чекати автоінспекцію, нашіптуючи номер автомобіля: 1 невтаємничених розвиток подій і починається робитися щось незвичайне. Виконуючий обов’язки слідчого О лига, любіш відділення по дорожно-транспортних пригодах управ-Волянського справді є кримінал, у порушенні кримі- ління внутрішніх справ Панков, визнавши, що в діях нальної справи проти Волинського відмовив, оскільки, мовляв, цей кримінал такий незначний, що його помітиш. І справу списали не повідомивши потерпілим про узявся за попереднє розслідування справи і безвідповідально його провів. Тим більше, що сам Панков пояснив мені, буцімто він людина маленька і робив те, що наказувало йому начальство. Сам Володимир Йосипович заперечує і те, й друге. Себто, р Ж * неозброєним оком і в архів, навіть результати розслідування. Власне, ніякого розслідування й не було. Слідчий не Панков не спромігся установити хоча б ступінь Йосипович заперечує і те, й друге. Себто, й до безвідповідального розслідування він не мав ніякого відношення, і навіть нині уяви не має, ------ Волинський і хто такий що з цим прізвищем пов’язане. Це наштовхує на думку, що пам’ять сумлінно служить товаришу Лозинському лише тоді, коли йому це «сімдесят три п’ятдесят чотири о-де-ю». Бо сам водій, окинувши поглядом наслідки свого маневру, пришпо рив «Жигуля» і втік з місця пригоди. А потім узагалі зник, наче у воду впав. Заради справедливості відзначимо, що його ніхто, крім батька потерпілого Ткаченка, по-справжньому і не розшукував, хоч, почувши номер і марку автомашини, працівники державтоінспекції, навіть не зазираючи в картотеку, назвали прізвище, домашню адресу і місце роботи власника, а на дачі Волинського знайшли і самі понівечені «Жигулі». Виринув М. В. Волинський через кілька діб. За цей час Микола Володимирович устиг не тільки сяк-так привести себе у форму, але й вигадати версію, буцімто не він збив машиною перехожих, а перехожі покалічили його авто, підступно кинувшись під колеса. Проте версія виявилася такою примітивною, шо й сам автор перестав на ній наполягати. Натомість він заявився до потерпілого Р. В. Ткаченка (якому хірурги на цей час залатали понівечене обличчя, терапевти заліковували струс мозку, а окулісти намагалися повернути майже наполовину намагалися тілесних пошкоджень потерпілого Р. В. Ткаченка, а вони, за всіма ознаками, належать до важких. Не якої ж матеріальної шкоди зазнали всі потерпілі. Не кажу вже про слідство обов’язково мусило поцікавитися, визначив він також, вигідно. Припустимо, що слідчий Панков образно кажучи, замилив справу Волинського з власної ініціативи. Але як би тоді повинен був зреагувати що слідчий І справді, Володимир Йосипович на лист з прокуратури міста, начальник обласної державтоінспекції М. П. Павел-ко просив принципово розібратися у цій справі. Справу вдруге списали в архів, не повідомивши про результат ні міську прокуратуру, ні потерпілих. Двічі заступник прокурора А. В. Сокоревич надсилав начальникові слідчого відділення В. Й. Лозинському нагадування, але відповіді так і не одержав. От і скажіть мені тепер: з якої б оце халепи Володимир Йосипович Лозинський грудьми захищав Миколу Володимировича Волинського, як не з любові? Злі язики, щоправда, плещуть: мовляв, якби Волинський був не директором куща кафе «Чорно-морка», пізнав…
 Незвичайні ситуації  Гуморески

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"