Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1982 №14 Сторінка 3

Журнал Перець 1982 №14 Сторінка 3. Спробуємо нарешті розібратись, як воно так трапляється, що цілком нормальні, розумні, цілком досвідчені в житейських і господарських справах люди раптом, з доброго дива, дають пошити себе в дурні. Мара якась на них находить, чи що? Ну, ще можна якоюсь мірою зрозуміти жительку м. Івано-Франківська А. Панцову. їхала вона якось із сім'єю до Москви, дорогою непокоїлась: у столиці важко влаштуватись у готелі. І раптом сусід по купе почав заспокоювати, він допоможе. І таки допоміг. Жінка, звісно, була вдячна, обіцяла не забути послуги. Та ще раніше не забув цього сам колишній сусід. За якийсь час розшукав її уже вдома, в Івано-Франківську, і повідав, що потрапив у скруту, терміново потребує на якийсь час певної суми грошей. Добросердечна жінка не забула послуги. А ще згадала, як широко жив той вагонний сусід у столиці, як розкошував у ресторані, і дійшла висновку, що він чоловік кредитоздатний. Цього виявилося досить. Коротше: не вдаючись у детальні розпитування, пішла жінка в ощадкасу, зняла з книжки 2700 карбованців і віддала благодійнику. Він подякував і... накивав п'ятами. Більше вона його не бачила. Так ото кажу, жінку ту ще можна зрозуміти. Прийшов до неї чоловік, який перед тим зробив їй послугу. І просив же чей не дати назавжди, а лише на час позичити гроші. Не вимагати ж у нього автобіографію в двох примірниках, анкету, не цікавитися ж, де він працює, та не довідуватись, як його характеризують за місцем роботи. Зрештою, віддала свої власні гроші, і це, як то кажуть, її особиста справа. Але як зрозуміти С. П. Дашка? Прийшов до нього такий же чоловік. Для зручності розповіді назвемо його Іван Дмитрович Каюк. Прийшов та й каже: Ви мене, товаришу Дашко, либонь, не знаєте. А я вас трохи знаю. Принаймні, знаю, що ви голова колгоспу «Радянська Україна», Богородчанського району. І ще знаю, що фінансові справи у вашому господарстві не такі вже блискучі, щоб на радощах аж навприсядки пускатись. І ще я знаю, як ці ваші фінсправи можна виправити. Як?! запитав С. П. Дашко, забувши про всі інші запитання, котрі годиться задавати людині, яку вперше бачиш. Мал. Р. САХАЛТУЄВА Ха-ха-ха! Нахваляються вивести мене на чисту воду... А ви спершу знайдіть тут чисту воду! Відкрию у вашому колгоспі підсобний цех по виготовленню ремінців для годинників та інших шкіртоварів. Але в нас нема шкіри. А це вже моя турбота, впевнено промовив благодійник. Ви мені тільки дайте чисті бланки накладних. Ну, з вашим підписом, зрозуміло, і з печаткою. Так що, згода? Ще й яка! радісно вигукнув голова, взяв у незнайомця паспорт і трудову книжку та кинув їх у сейф. Вважайте, ви вже начальник цеху. Не інакше в С. П. Дашка забило подих від радісного збудження, викликаного перспективою не сподіваного і такого легкого поліпшення фінансового становища. Якби подих не забило, то голова перед тим, як кинути трудову книжку до сейфа, обов'язково зазирнув би в неї. А тоді з'ясував би не лише попередні місця роботи новоявленого рятівника, а й те, що в його трудовому стажі вже два роки вимушеної перерви, пов'язаної з тим, що він свого часу заліз не в ту кишеню: замість своєї у державну. І тоді, можливо, голова згадав би, що приймати таких на посади з матеріальною відповідальністю не рекомендують. І навіть забороняють. Але товариш Дашко на радощах у трудову книжку не зазирнув, нічого не з'ясував і нічого, відповідно, не згадав. А Каюк тим часом з чистими бланками помандрував по шкірсировину. Невдовзі керівники колгоспу переконалися, що…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"